Недавно львівська мережа відкрила нові ресторани у приміщенні одного з колишніх улюблених закладів франківців – «Молочного кафе». Крім усього іншого, відвідувачів потішив всередині розпис на казкову тематику і гуцульські оздоблення стелі. А відновлювали мурал його ж творці – Валерій і Христина Дувіраки.

У 1984 році, коли так звану «Молочку» тільки відкривали, малюнки на гуцульську тематику ще треба було відстояти перед радянською владою, пише Репортер.

«Апять еті гуцули»

Коли ми з чоловіком приїхали до Франківська на роботу, спершу у нас було замовлення на мозаїку в Устеріках. Потім ще були дрібні роботи, а от розпис у «Молочному кафе» став першим дійсно великим замовленням, – пригадує художниця Христина Дувірак. – Я була здивована, що нам дали таку велику роботу. Потім зрозуміла: імениті художники не дуже хотіли братися, бо треба було багато їздити в Київ, усе затверджувати на художніх і будівельних радах. Бо ж робота мала велику площу і на неї виділяли немалу суму.

Валерій та Христина Дувіраки працювали над муралом усю зиму 1984 року. Основні ескізи створив Валерій. Христина ж розривалася між однорічним сином, домом і роботою в майбутньому кафе. Потім до Дувіраків долучився ще один молодий художник – Славко Соколан. 

Коли мама могла залишитись з сином, я бігла малювати стіну, – розповідає Христина Дувірак. – Умови були погані: двері й вікна відчинені навстіж, будівельники ходять, носять матеріали, а ми сидимо й мерзнемо. Але потім прийшов перший секретар обкому компартії Іван Скиба, сказав увімкнути калорифери, то були вже більш комфортні умови.

Спочатку, звісно, ескіз, мусили затвердити у владі. Художники обрали тему казок, бо ж кафе дитяче. А раз воно розташоване у Франківську – додали персонажів і сюжети Гуцульщини.

Валєра все життя малює на гуцульську тематику. Його тато з Космача, ми часто там гостювали. А я з Богородчан, – каже пані Христина. – Тож на муралі з’явилися сирні коники, молоді на весіллі в гуцульських строях. Тоді другим секретарем була така собі Ліхачова, вона дивилася на нас, «бандерівців», зверхньо й точно без любові. Вона тоді сказала: «Апять еті пархатиє гуцули!».

Розписи прикрашають школи

Все ж, «Молочне кафе» відкрилося з розписом Дувіраків і успішно працювало з десяток років.

Подружжя працювало у монументальному цеху виробничого художнього комбінату в Івано-Франківську й надалі отримувало замовлення на розписи та мозаїки.

Наприклад, мій великий розпис був у Калуші, в клубі «Романтик». Там були зображені балерини і театральні образи середньовіччя. Зараз та стіна замащена, там банк, – каже Христина Дувірак.

Незважаючи на популярність, вступити у Спілку художників Валерію Дувіраку було важко, бо з Франківська його не дуже підтримали. Натомість «за» проголосували львів’яни, одесити, дніпровці, кияни – ті, хто знав його ще з інституту. Тому Валерія прийняли – разом з Опанасом Заливахою та Іваном Марчуком.

Також подружжя часто виконувало замовлення у школах Івано-Франківська. Робили розписи у школах № 21, 19, 17, 13, 25. У більшості навчальних закладів розписи потребують оновлення, каже художниця. Але фінансування на це наразі немає.

У школі № 14 розписували стіни двічі: спочатку за радянських часів – на тогочасну тематику, згодом – уже на українську. Але потім, за словами пані Христини, коли робили ремонт, уже дещо змінили.

Також Христина та Валерій Дувіраки розписували приміщення школи № 22 на Каскаді, де зараз художниця працює учителькою. У коридорах і класах стіни прикрашають квіти, козаки, українки у вінках, пейзажі Івано-Франківська.

А крім того, Христина Дувірак працює у жанрі витинанки. Каже, ще з дитинства любила вирізати композиції з паперу. На філігранних ажурних виробах – рослини, тварини, давні українські мотиви. Майстриня часто проводить виставки своїх робіт.

Нова епоха – новий мурал

Коли приміщення «Молочного кафе» готували до відкриття у 2025 році, власник приміщення звернувся до Валерія та Христини Дувіраків, щоб відреставрувати мурал над сходами, які ведуть на другий поверх.

Розпис був добре збережений, – говорить Христина Дувірак. – Він виконаний у техніці енкавстики (техніка живопису, де сполучною речовиною для пігментів є розплавлений віск, який наноситься на основу гарячим – авт.), тому може зберігатися роками. Ми нічого не додавали, поновили як було.

На муралі зображені персонажі казок: Котигорошко, Баба Яга, коза з козенятами. Посередині – гуцули на конях та наречені.

Всередині сонце, де яскраві образи світу – рушники, коники. З іншого боку казки,  – говорить пані Христина. – Особливо треба було привести до порядку малюнки внизу, адже там у деяких місцях були глибокі ями. Треба було зашпаклювати, підібрати колір і замалювати.

Зараз у приміщенні ще завершують ремонт. Зокрема, облаштовують сходи у підвал – раніше їх не було. Через це з’явилося вільне місце, де у подружжя Дувіраків замовили новий розпис.

Дизайнер зі Львова хотів, щоб ми зобразили реальний світ на противагу казці: політ на місяць, музикантів «Бітлз», – каже художниця. – Але  ми хотіли б додати більше українського: наших музикантів, наших космонавтів, науковців. Звісно, можна додати й «бітлів», і висадку на місяць.

Тож зараз подружжя художників готується знову додати барв до колишньої «Молочки». Крім того – працювати над іншими замовленнями, адже роботи Валерія Дувірака нерідко продають на аукціонах, щоб допомогти ЗСУ. Для них це особливо важливо, адже їхній син Максим Дувірак зник безвісти у Часовому Яру ще у 2024 році. І хоч очікування інформації про сина болісне й важке, роботи Дувіраків наповнені світлом і кольорами.

Ольга Романська