У селі Ріпне, що на Рожнятівщині, є стадіон. І нічого б дивного у цьому не було, якби для його будівництва колись не зрізали великий шмат гори. Потім його вважали однією із кращих футбольних арен Польщі, де грала команда польського елітного дивізіону. «Нафтозлоті» пана Солтинського Слово «ропа» має два значення – або соляний розчин, або нафта. Звідси й пішла назва села Ріпне. Старожили кажуть, що нафта тут була завжди. І нині «качалки» від управління «Долинанафтогаз» стоять навіть на городах деяких селян. А в тридцяті роки ХХ століття тут працювала потужна французько-польська видобувна компанія. І коли голова нафтопромислу пан Солтинський вирішив створити власний футбольний клуб, головною проб-лемою виявилося будівництво стадіону, який би відповідав усім вимогам. Жодного великого рівного майданчика в гірському селі не було. Проблему вирішили просто: відрубали та розчистили шмат гори. Траву для зеленого газону звозили з сусідніх ділянок. Кожен працівник компанії, крім керівництва, мав відбути толоку – понаднормові роботи, за які, до речі, непогано платили. Задіяли й інших селян, які хотіли підзаробити. Щодня працівники отримували до 1,5 польського злотого залежно від виробітку та соціального статусу (корова тоді коштувала 80 злотих). Керував будівництвом такий собі пан Адамек, теж із керівництва нафтопромислу, який пізніше і став президентом ріпненського футбольного клубу. За рік після початку робіт (приблизно у 1935 році) звичайне прикарпатське село отримало стадіон, який за станом газону та обладнанням нічим не поступався спорткомплексам великих польських і західноукраїнських міст. Міцний середняк Спорткомплекс обладнали за всіма правилами: огорожа, крита трибуна, роздягальні для команд господарів і гостей, душові, освітлення, бігова доріжка та сектори для стрибків, баскетбольний і волейбольний майданчики. Неподалік були басейн і тенісний корт. Футбольні матчі відбувалися кожної неділі. Вхід для глядачів був платним. Для публіки працював буфет. Від підніжжя гори до стадіону вела вимощена бруківкою дорога. Ворота арени прикрашали колони, увінчані футбольними м’ячами. Місцеві дітлахи, аби потрапити на матч, часто робили підкопи під огорожею. Якщо ж ті ходи блокувала охорона, то юні вболівальники лізли на сусідні дерева. Команду набирали по всій Польщі. Гравців заманювали немалими за тодішніми мірками грошима. Футболістів записували майстрами на нафтопромисел, але фактично основним їхнім заняттям був футбол. Ріпненські старожили кажуть, що місцева команда «Чарні» («Нафтовик») грала непогано, була міцним середняком польської ліги «А», конкурувала із клубами Кракова та Львова, регулярно виборювала медалі першості Станиславівського округу. Українську команду в селі також організували – від пожеж-ної частини нафтопромислу. Вона грала у другому дивізіоні та з польськими напівпрофесіоналами зустрічалась тільки у товариських матчах. І знову «Нафтовик» З початком Другої світової про футбол довелося забути. Після її завершення у футбол на стадіоні ще грали, але його підтримкою вже ніхто не займався. Справжнього господаря спорткомплекс не мав. Огорожу, лави, інше обладнання потрохи розібрали на господарські потреби. Команда «Нафтовик» із Ріпного ще кілька років виступала в чемпіонаті Івано-Франківщини, одного разу навіть перемогла. Приїжджав сюди і Йожеф Сабо, який у ті роки виступав за калуський «Хімік». Сьогодні стадіон нічим не відрізняється від звичайного сільського футбольного поля. Донедавна тут займалися лише учні місцевої школи. А минулого сезону селяни таки виставили на чемпіонат Рожнятівського району команду «Нафтовик-Ріпне». Колектив виступав у другій групі першості. Вже 8 травня у цьому дивізіоні починається новий сезон, і в заявці знову є ріпненські футболісти. Микола Волков, часопис "Репортер" | 
