Летять над горами роки, немов лелеки в сяйві літа. Земля Стопчатова свята серцями нашими зігріта.
Стопчатів – одне з мальовничих сіл галицького Підгір’я, що лежить на межі Гуцульщини і Покуття. Майже за 600-річну свою історію село пережило багато радісних і трагічних подій. Не дивлячись на те, що тривалий час воно, як і вся Галичина, перебувало під іноземним поневоленням, жителі села невтомно працювали, мріяли та боролись за краще майбутнє своїх дітей та онуків. На непростих шляхах історії краю розгубилось багато подій та імен односельців, але ті, що вціліли, несуть нам і нащадкам відомості про окремих вихідців зі Стопчатова, які залишили своїми творчими здобутками чи боротьбою за волю більш або менш помітний слід в історії села та краю. Про них і йтиме далі мова.
Атаманюк Василь Іванович (2 серпня 1941 року, с.Стопчатів) – начальник Комітету з питань преси Волгоградської області (Росія). Навчався в Стопчатівській восьмирічній школі. Закінчив Яблунівську СШ (1957) та Український поліграфічний інститут імені І.Федорова у Львові (1962). У складі студентських будівельних загонів працював на цілинних землях Казахстану. Після закінчення інституту працював головним інженером друкарні в Комсомольську-на-Амурі. З 1966 по 1969 рік – інженер, головний інженер Волгоградської офсетної фабрики. З 1969 по1984 рік – головний інженер Волгоградського обласного управління преси. З 1984 по 1997 рік – директор Волгоградської офсетної фабрики. З 1997 року – начальник управління з питань преси Волгоградської області. Має 10 наукових публікацій з проблем економічної реформи в поліграфії.
Бахталовський Данило (21 грудня 1856 – 5 липня 1927). З 20 березня 1920 року – парох Стопчатова. Обслуговував обидві церкви в Стопчатові: св. Миколая і св. Параскеви та церкву св. Димитрія в Ковалівці. Підтримував діяльність читалень ”Просвіти”, товариства Апостольської молитви, Братства тверезості. Згуртовував молодь навколо цих товариств, сприяв її вихованню в релігійному та національно-патріотичному дусі. Був радником єпископської консисторії. Його сини Корнелій та Роман теж були священиками.
Бахталовський Корнелій (2 жовтня 1892, с.Яблунів Гусятинського повіту – 24 листопада 1948, с.Стопчатів). 8 грудня 1918 року був висвячений на диякона, а 15 грудня 1918 року – на священика станиславівським єпископом Г.Хомишиним. Спочатку працював священиком у селі Лючі, а з 22 червня 1927 року до кінця життя – в Стопчатові. Активно працював у сільському осередку товариства ”Просвіта”, організовував і підтримував аматорські гуртки. Організував також у селі читальню релігійного товариства "Скала”. У травні 1934 року він звернувся до воєводського уряду в Станіславові з проханням дозволити будівництво українського католицького Народного дому, який впродовж трьох років було збудовано. Ця споруда і досі є Народним домом села. 18 квітня 1935 року К.Бахталовський був призначений шкільним комісаром на села Стопчатів, Іспас, Мишин, Микитинці, Уторопи, Пістинь, Шешори, Брустури, Космач та Прокураву. Його син Зенон Бахталовський закінчив Стопчатівську початкову школу і Коломийську гімназію. Брав участь в ”Січах” і ”Пласті”. Доброволець УПА. Скерований ОУН на Закерзоння для посилення новостворених повстанських загонів. В 1943 році організував і очолив підстаршинську школу закерзонської військової округи ”Сян” для підготовки командирів УПА. На Лемківщині був у підрозділі командира ”Ластівки” (сотенного Григорія Янківського). Брав участь в бойових діях з військами НКВД, польськими і чехословацькими військовими підрозділами. Пізніше проживав у Польщі.
Бейсюк Петро (1898, Стопчатів – 11 серпня 1915, Галич) – січовий стрілець. Будучи гімназистом, зголосився до Легіону УСС. Стрілець ІІ куреня, ІІІ сотні. В роки Першої світової війни брав участь в походах на Бескид, Дрогобич та Синевірське. Був розвідником в районі Перегінська – Стрия – Львова – Красного. Учасник боїв УСС на горі Маківці, під Болеховом та Галичем.Помер у лікарні в Галичі, захворівши на холеру. Похований на тамтешнім цвинтарі.
Боднарук Іван Петрович (15 травня 1910, с.Стопчатів – 23 жовтня 1977, м. Івано-Франківськ) – український архітектор, член Спілки архітекторів СРСР (від 1945). Навчався в Стопчатівській початковій школі, Коломийській гімназії, Краківській академії мистецтв (1931 – 1936). В 1936 – 1939 роках працював у приватній архітектурній майстерні в Кракові. Згодом жив у Коломиї, працював у комунгоспі, відділі архітектури міськвиконкому (1953 – 1970), а пізніше – в обласному управлінні містобудування та архітектури. І.Боднарук працював у напрямі ландшафтної та монументальної архітектури, об’ємного проектування, інтер’єру. Особливих успіхів досяг у популяризації народної дерев’яної архітектури, використанні гуцульських народних традицій будівництва в сучасній українській архітектурі. Він став гідним продовжувачем справи відомого галицького архітектора другої половини ХІХ – початку ХХ століть І.Левинського щодо використання ”гуцульського колориту” у вітчизняній архітектурі. За проектами І. Боднарука збудовано літній кінотеатр в Коломиї (1951), пам’ятник Т.Шевченкові в селі Шепарівцях біля Коломиї (1954), ресторан "Гуцульщина” в Яремчі (1956), туристичну базу ”Гуцульщина” в Яремчі (у співавторстві, 1963), базу відпочинку у Підлютому на Рожнятівщині, лісництво в Старій Гуті Богородчанського району, розроблено проект реконструкції центрального майдану в Коломиї – площі Відродження (1967). Відома артистка українського театру післявоєнного періоду з Яблунова Оксана Затварська – племінниця І.Боднарука.
Бурдуланюк Василь Миколайович (2 лютого 1951, с.Стопчатів), – історик, краєзнавець, доцент кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Народився в робітничо-селянській сім’ї, онук поета міжвоєнного періоду П.Заячука. В 1966 році закінчив Стопчатівську восьмирічну школу. Навчався в Яблунівській СШ, в 1968 році закінчив Ковалівську середню школу Коломийського району. В 1968 – 1973 роках навчався на історичному факультеті Львівського державного університету імені І.Франка. В 1969 – 1972 роках був керівником студентського наукового гуртка при кафедрі історії України, заснованого за ініціативою професора М.Кравця. У складі студентських будівельних загонів працював на будовах у Кіровоградській і Тюменській областях. В 1973 – 1974 роках – учитель історії Прибилівської ВШ Тлумацького району. З 1974 по 1987 рік – працював на різних посадах (консультант, вчений секретар, заступник голови правління) в обласній організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За ініціативою та при сприянні В.Бурдуланюка в області у 80 – х роках ХХ століття встановлено понад 30 пам’яток і пам’ятних меморіальних дощок діячам науки і культури краю, зокрема І.Франку, Д.Січинському, М.Заньковецькій, М.Садовському, О.Мишузі, С.Крушельницькій, І.Вагилевичу, В.Гнатюку, О.Терлецькому та іншим в Івано-Франківську, М. та А.Павликам в Коломиї, І.Рубчаку та М.Козорісу в Калуші, І.Левинському та Я.Лопатинському в Долині, П.Бажанському в Белелуї Снятинського району, В.Атаманюку в Яблунові Косівського району, Г.Хоткевичу в Красноїлові Верховинського району та інші. З грудня 1987 року працює на кафедрі історії СРСР та УРСР, а з 1991 року – на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (асистент, ст. викладач, доцент). В 1996 році в Чернівецькому державному університеті імені Ю.Федьковича захистив кандидатську дисертацію на тему "Культурні зв’язки Галичини з Наддніпрянською Україною в кінці ХІХ – на початку ХХ століть”. Сфера наукових зацікавлень: історія української науки і культури, історичне краєзнавство та пам’яткознавство Галичини. Автор близько 200 наукових, науково-популярних та краєзнавчих публікацій. Серед них книги ”Історія культури Прикарпаття”, ”Пам’ятки культури Івано-Франківщини”, ”Історія Прикарпаття. Хронологічний довідник” (у співавторстві) та інші. Дружина Леся Петрівна (19 червня 1951, м.Бучач – 18 квітня 2012 м.Івано-Франківськ) – економіст. У 1973 – 2005 роках працювала в Обласному управлінні статистики. Дочка Дзвенислава – викладач української мови та літератури, а дочка Галина – магістр історії, працює над кандидатською дисертацією з історії культури Прикарпаття.
Вовкунець Микола (1892, с. Стопчатів – 2 жовтня 1930, Надвірна) – громадсько-культурний діяч. Народився в селянській родині. Навчався в Стопчатівській початковій школі та Коломийській гімназії. У роки Першої світової війни – в австро-угорській армії, потрапив під газову атаку. В період ЗУНР – сотник УГА. Згодом був редактором часопису "Український голос”, секретарем філії товариства "Просвіта” у Надвірній. Член багатьох українських громадсько-культурних організацій і товариств.
Григорчак Любомир Васильович (21 жовтня 1932, с.Стопчатів) – кандидат геолого-мінералогічних наук В 1939 – 1940 роках навчався в Яблунівській СШ. В 1940 – 1945 роках разом з мамою перебував на спецпоселенні в Казахстані. Закінчив Коломийську СШ (1951), геологорозвідувальний факультет Львівського політехнічного інституту (1956). У 1970 році захистив кандидатську дисертацію на тему ”Палеоценові і еоценові утворення Передкарпатського прогину і Берегової скиби Українських Карпат у зв’язку з їх нафтогазоносністю (на прикладі Долинського нафтопромислового району)”. В 1956 – 1959 роках працював інженером у Москві у Всесоюзному державному тресті будівельно-технічних розшуків, в 1959 – 1960 роках – в нафтопромисловому управлінні ”Долинанафта”, а в 1960 – 2000 роках – на різних посадах в центральній науково – дослідній лабораторії Станіславського раднаргоспу, згодом ВАТ ”Укрнафта”. Автор понад 30 наукових публікацій на тему нафтової геології Прикарпаття і Українських Карпат.
Григорчак Юрій (23 жовтня 1923, с.Стопчатів – 25 липня 2003, Караганда (Казахстан) – учасник національно-визвольних змагань. Від 1942 до 1956 року стояв на сторожі й в обороні волі Української держави. Мав псевдо ”Нечай”, ”Дужий”, ”Явір”. Був стрільцем сотні Яреми, роєвим в курені Скуби. Брав участь в операціях "Чорний ліс”, ”Яблунів”, ”Коломия”. У складі двох куренів Рена був активним учасником походу Коломия – Братіслава, який явив світові Українську Повстанську Армію. Поранений в боях у селі Середній Березів. Від 1949 року, як провідник районної, пізніше міжрайонної служби безпеки (Яблунівський, Косівський, Коломийський, Городенківський райони), пройшов тисячі прикарпатських доріг і стежок. 15 років мордовських таборів відбув сповна, до 1971. Там довелось йому спілкуватись з Ю.Шухевичем, В.Чорноволом і багатьма іншими непересічними людьми, які кували волю України. Пізніше проживав у Караганді. Багаторічні табори загартували волю й після звільнення він залишився правдивим українцем, вірив, що Україна здобуде незалежність, щиро радів разом з товаришами по боротьбі першим крокам незалежної Української держави.
Дмитрук Мирослав Петрович, Дмитрук Тарас Петрович – різьбярі. Живуть у селі Стопчатові. Займаються різьбою по дереву, виготовленням сувенірних виробів. У 2006 році на ІІ фестивалі народного прикладного мистецтва ”Карпатський вернісаж” їхні роботи відзначені дипломом. Виготовляють вироби з дерева: оригінальний дерев’яний посуд з різних порід дерева, виконані в техніці блочної мозаїки та з масиву.
Заячук Василь Михайлович (13 квітня 1949, с.Стопчатів, Корнівка) – кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини №3 Івано-Франківського національного медичного університету. В 1967 році закінчив Снятинську СШ, а в 1973 році – Івано-Франківський державний медичний інститут. Працював головним лікарем Пістинської дільничної лікарні Косівського району. В 1994 році захистив кандидатську дисертацію на тему ”Порівняльна ефективність комплексного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки при застосуванні оксіферріскорбону і набору біодоз органічних солей мікроелементів металів”. Автор понад 50 наукових публікацій. В 2001 – 2009 роках учасник чоловічої хорової капели ”Сурма” Івано-Франківського національного медичного університету. Дружина Любов Йосипівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. В 1996 році захистила кандидатську дисертацію на тему: ”Біологічні особливості arnica Montana на території Горган”. Має понад 30 наукових публікацій. Син Роман і дочка Марія студенти Івано-Франківського національного медичного університету.
Заячук Василь Яремович (2 січня 1967, с.Стопчатів, Корнівка) – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри ботаніки, деревознавства і недеревних ресурсів лісу Українського державного лісотехнічного університету у Львові. У 1984 році закінчив Яблунівську СШ, а в 1991 році – лісогосподарський факультет Українського державного лісотехнічного університету у Львові. В 1996 році захистив кандидатську дисертацію на тему ”Біологічні особливості зростання та плодоношення калини звичайної в умовах Прикарпаття”. Автор близько 40 наукових та науково-методичних публікацій. Серед них, зокрема, книги ”Калина звичайна”, "Лікарські рослини”, ”До методики відбору високоврожайних таксонів дикорослих плодових рослин” та ін. Проводить науково-дослідну роботу з проблем недеревних ресурсів лісу, прогнозування урожайності, запасів сировини, підвищення продуктивності, раціонального використання, охорони та відтворення лікарських, технічних, харчових і кормових рослин Західної України.
Заячук Дмитро Михайлович (1 січня 1952, с.Стопчатів, Корнівка),– доктор фізико-математичних наук, професор кафедри напівпровідникової електроніки Національного університету ”Львівська політехніка”, В 1966 році закінчив Стопчатівську восьмирічну, а в 1968 році Яблунівську середню школу. Згодом навчався на фізичному факультеті Чернівецького державного університету. В 1980 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за спеціальністю ”Фізика напівпровідників і діелектриків”. В 1992 році в Чернівецькому університеті захистив дисертацію на тему ”Дефекти структури і електронні процеси в халькогенидах свинцю та олова” на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. З 1995 року професор кафедри фізичної електроніки Чернівецького державного університету. Впродовж кількох років був вченим секретарем Буковинського фізичного товариства і членом координаційної ради Українського фізичного товариства, що дозволило йому організувати постійно діючий науковий семінар фізиків, який отримав визнання науковців на Буковині та в Україні. З грудня 1996 року по даний час він професор кафедри напівпровідникової електроніки національного університету ”Львівська політехніка”. Д.Заячук – відповідальний редактор ”Вісника національного університету ”Львівська політехніка” ”Електроніка”, вчений секретар спеціалізованої Вченої ради з захисту докторських дисертацій. Автор понад 120 наукових праць, 10 авторських свідоцтв на винаходи. Дружина Віоріка Оттівна – співробітник кафедри нелінійної оптики Львівського національного університету імені І.Франка. Дочка Юлія (1978 р.н.) – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Львівського національного університету імені І.Франка, захистила кандидатську дисертацію на тему "Організаційно-педагогічні основи діяльності українознавчих інституцій у системі вищої освіти Канади (40 – 90-ті роки ХХ ст)”. Син Євген (1986 р.н.) – навчається в аспірантурі в центрі ядерних досліджень у Бельгії. | 
