Літній Івано-Франківськ плавиться від спеки, на вулицях помітно менше людей і відчувається розслаблено-відпочинкова атмосфера. Сто років тому газети називали літні місяці «огірковим сезоном». Судячи з повідомлень преси, в старому Станиславові панував дуже схожий настрій, але виїзд на відпочинок був не лише особистим вибором, а й даниною моді. Адже залишатися влітку в душному місті у світської публіки вважалося поганим тоном. Де ж містяни проводили свій відпочинок?

«Мода» на літні вакації
Газета «Кур’єр Станиславівський» у серпні 1909 р. зазначала, що з кожним роком усе більше людей прагнули виїхати з міста на літні вакації: «Був час, коли на літній відпочинок виїжджали тільки хворі або змучені важкою роботою чи дуже заможні, які могли собі дозволити дорогу подорож, – пише газета. – Зараз виїзд на відпочинок став майже обов’язковим для більш-менш заможних мешканців. Більше того, виїзд на літо став модним. Залишатися в спекотному місті стало чимось на зразок ганьби, в цьому не прийнято зізнаватися у вишуканому товаристві. Разом з тим, є й такі, у яких просто немає грошей на поїздку. Але навіть вони… кудись їдуть, бо літні вакації стали чимось на зразок доброго тону. Одружена пані, яку чоловік не відправляє на курорт «для покращення здоров’я», захворіла би насправді. Якщо у неї є вибір між найдорожчим капелюшком і виїздом на літній відпочинок, вона без вагань обере… і те, й інше. Ну бо одне без другого влітку не має жодного сенсу. Ярмарок пихи, що панує на всіх відомих курортах, перевершує всяке уявлення. А потім надходить час розплачуватися з боргами. Кожен сезон має свої борги: взимку – карнавальні, а влітку – курортні…»
У 1911 р. преса описала, як виглядало місто у період літніх вакацій. «Огірковий сезон у самому розпалі. Перш за все порожніють школи. Шкільна молодь покинула місто, щоб відпочити від десятимісячного свавілля й набрати енергії для подальших пустощів. За молоддю поспішають шефи різних контор і директори – на велику втіху підлеглого персоналу. В усіх офіційних установах панує цілком зрозуміла повільність. Вуличний рух зменшився до невпізнання, за винятком вулиці Сапєжинської (нині вул. Незалежності –авт.).
Постійні любителі прогулянок цією вулицею продовжують «шліфувати тротуари». Щоденно крутяться з усміхненою міною від цукерні Кровіцького до магазину Штаубера, затримуючись під крамницями Швайсера і Квятковського, але тільки при вході. Дуже рідко вони заходять усередину, аби щось перекусити. Слуги й лакеї, залишені без господарів, теж проводять час на лінії А-Б (тепер початок вул.Незалежності –авт.). Можна сказати, що тут кожен знайшов товариство собі під стать…».
«Маленький Станиславів»
Одним з найулюбленіших місць для проведення відпустки було Яремче. Там відпочивали родини друкарських магнатів Хованців, власника великої крамниці взуття Альфреда Френкля, фармацевта Яна Мацури та інших представників міської еліти. Це гірське містечко влітку перетворювалось на «маленький Станиславів».
Ось як описувала відпочинок у Яремчі станиславівська преса: «Центр Яремча тимчасово перетворився на станиславівську лінію А-Б. Ось бачимо бальну декольтовану сукню, за нею туалет для прогулянок, вечірню сукню, далі сукні для візитів, раутів, подорожей, костюм для їзди на ровері, спортивний і автомобільний костюми… Справжній парад жіночої моди. За прекрасною статтю крокують чоловіки – новенькі циліндри, напрасовані штани, краватки кольору мішаного компоту. Серед них багато «обсерваторів», тобто тих, що оглядаються за кожною спідницею. Пильніші вичікують перед рестораном Скринського (найреспектабельніший ресторан тогочасного Яремча – авт.), звідки відкривається хороший вид на курортну публіку. За привабливою станиславівською дамою у флорентинському капелюшку, неначе автомобіль, жене якийсь засапаний пан. Інший став перед книгарнею Ясельського й спостерігає за дамами з-під пенсне. Час від часу проїде якийсь екіпаж з характерними дзвіночками чи пройде гарна молода гуцулка в народному одязі… Взагалі, всі розважаються тут чудово. Не бракує й веселих сцен. Ось недавно виступав коломийський хор, то співакам так сподобалась одна з кокетливих відпочивальниць, що вони заспівали на її честь пісню «Ядвиґо, кохаю тебе!» В наших ресторанах пусто, а в яремчанських закладах шумно і людно, незважаючи на те, що ціни часто стоять в оберненому стосунку до якості страв. Гості попивають пиво і розповідають веселі анекдоти…»
Одним з улюблених місць відпочинку мешканців Станиславова було також село Хриплин. Туди ходили так звані «купальні рейси» – кілька екіпажів з’єднували між собою і возили змучених спекою містян освіжитися в ріці. Купалися зазвичай у довгих сорочках, а серед чоловіків були й сміливці, що плавали «в костюмі Адама». В міській пресі жваво обговорювалося питання спорудження «купальних кабін» на Бистриці в різних місцях, окремо для жінок і чоловіків. Наголошувалося, що сумісні купання жінок і чоловіків погано впливають на моральність жителів міста, особливо молоді.
Бізнес на спеці
Проте для деяких ділових людей літо було не розслабленим, а справді гарячим сезоном. Талановиті ділки успішно заробляли капітали на спеці, спразі й навіть… на нудьзі. Так, відомий міський книготорговець Роман Ясельський відкривав на літній сезон філію свого закладу в Яремчі. В ній можна було придбати книги й свіжу пресу, діяла також випозичальня книжок. Його колега Маріан Гасклер у 1905 р. запустив у продаж гру «Флірт», один примірник якої коштував лише одну корону. Гра полягала в тому, що дами й кавалери обмінювалися випадково вибраними повідомленнями, з яких інколи складалися кумедні, але завжди романтичні діалоги. Наприклад: «Вона: Чи ти відчуваєш брак любові? Він: Люблю, коли жінка мліє в обіймах. Вона: Дістанеш по носі! Він: Видно по тобі, що ти любиш теплий лимонад».Таким чином, талановитий підприємець заробляв гроші на тому, що мешканцям міста було нудно й вони відчували брак цікавих занять у період відпусток.
Найгарячішим сезоном літні місяці були й для виробників содової води. Станом на 1900 р. у Станиславові працювало п’ять міні-фабрик, що виробляли цей напій. Для виробництва содової води використовували звичайну соду, яка при взаємодії з кислотами виділяла вуглекислий газ. За допомогою спеціальної установки – сатуратора – вуглекислим газом насичували воду і виникав напій, який ми звикли називати газованою водою. Продавали її найчастіше у сифонах – менших для особистого споживання і великих для промислових потреб.
Найкращим виробником содової води у Станиславові вважався Мойзеш Шраєр, який розпочав свій бізнес ще в 1875 р. Його підприємство знаходилось на площі Ринок, 7. Сифони з водою Шраєра мали фірмовий блакитний колір, нікелеві насадки, й на них було вказане ім’я фабриканта. Підприємець установив ошатну будку з содовою водою на площі Францішка Йозефа (нині Вічевий майдан). Пересувна будка працювала також на Валах. В галицьких містах було модно пити содову воду, розбавляючи нею «грушняк», тобто легке грушеве вино, а також фруктові соки й сиропи. Склянка води коштувала всього один цент (розмінна монета від злотого ринського).
Аж ось надходив вересень, і життя в Станиславові поверталось у звичну колію. «В місті закипіло, неначе в котлі – така маса нових облич! –писав «Кур’єр Станиславівський» в 1900 р. – Панянки виглядають чудово, кожна років на 10 молодше, а школярі ще краще – кожен років на 5 старше. Дами поважного віку здаються помітно товстішими. В ці дні продавці паперу роблять шалені продажі, бо ж кожному кортить написати листи й поділитися з усіма враженнями про відпочинок. Літній сезон утік, неначе крадій-службовець від банківської перевірки. Але ми не повідомляємо про це поліції й не посилаємо за ним пошукові листи, бо добре розуміємо: він усе одно вже ніколи не повернеться. Залишається тільки чекати наступного року…».

Олена БУЧИК