Мода – це не лише фасон, тканина і аксесуари, це передусім вияв культури, самоповаги і поваги до інших людей. Тому навіть у важкі часи Першої світової війни мешканці Станиславова не були байдужими до власного одягу. І, звісно, непрості воєнні реалії знайшли своє відображення в моді, адже вона – дзеркало свого часу. У багатьох сферах життя місцеві пані мусили замінити чоловіків, які воювали на фронті, що суттєво позначилося на їхньому гардеробі.
«Бомбовий коричневий» – хіт сезону
Перша світова війна стала не лише прологом до величезних геополітичних змін, а й початком нової культурної ери. Вона змусила вчорашніх домогосподарок масово вийти на роботу, змінивши пишні сукні та корсети на зручну уніформу чи комбінезон. У той час, як чоловіки воювали на фронті, жінки почали виконувати в тилу складну роботу та приймати важливі рішення.
Підприємства з виробництва одягу здебільшого займалися пошиттям військової форми, у результаті чого елементи військового одягу простежувалися і в моделях, призначених для цивільного населення. Саме тоді в моду ввійшов усім відомий комірець-стійка, який тоді називався «коміром авіатора». Накладних кишень ставало дедалі більше, а сукні та спідниці ставали все коротшими. Такі рішення були продиктовані передусім практичністю і необхідністю економії тканин. Наслідування військової форми, особливо авіаційної, знайшло відображення й у верхньому одязі. Просторі пальта, які називалися «авіатика», свідчили про бажання звільнитися від фасонів, які сковували рухи.
Натуральна шерстяна тканина, що йшла на пошиття військової форми, була в дефіциті. Тому костюми з еластичного джерсі стали стильною відповіддю на вимоги того часу. Що стосується кольорової гами, то хітами воєнних років стали «бомбенбраун» (бомбово-коричневий, тобто коричневий із зеленуватим відтінком) і «фельдґрау» (польовий сірий, тобто колір військової форми). Під час війни такі кольори рекомендувалися жінкам як прояв поваги до чоловіків, що перебували на фронті.
Саме під час Першої світової війни жінки почали масово носити штани. Адже вони були змушені замінити чоловіків у конторах і на виробництві. В цехах із міркувань безпеки заборонялося носити вузькі корсети та широкі спідниці, тому у гардеробах жінок уперше з’явилися комбінезони та бриджі. Так штани стали входити в моду і завойовувати міцніші позиції в жіночому гардеробі.
Особливо популярними ставали також «сукні на всі випадки життя». Багато жінок носили практичні сукні, як правило вони були синього, сірого, чорного та коричневого кольорів. У гардеробі майже кожної жінки в ті часи можна було знайти й такий костюм: широка спідниця, що дозволяла вільно рухатися, і жакет із коміром-стійкою та накладними кишенями. Подібний одяг був зручний тим, що його можна було носити цілий робочий день. Усі застібки в жіночому одязі перенеслися вперед. Якщо раніше вдягтися без допомоги служниці було проблематично, то зараз жінки легко могли впоратися зі своїм гардеробом без сторонньої допомоги.
У 1915 році мода на короткий час стає більш романтичною, з’являється так званий «військовий кринолін». Це була спідниця довжиною до литок, пошита з неймовірної кількості тканини, яка одягалася поверх кількох нижніх спідниць і нагадувала кринолін, який носили у ХІХ столітті.
Як одягатися у траур і під час обстрілів
Газети та модні журнали публікували поради, які відображали тогочасні невеселі реалії. Так, у тодішніх модних журналах можна було прочитати поради, в чому спати мешканкам регіонів, у яких можливі обстріли. Їм рекомендувалося забути про мереживні нічні сорочки й замінити їх в’язаними комбінезонами чи фланелевими піжамами. Адже в такому одязі можна спати й у холодному підвалі.
Багато жінок у той час втрачали своїх близьких – чоловіків, братів, наречених, і це також знайшло своє відображення у модній пресі. Журнали мод часів Першої світової війни активно публікували фасони одягу для вдів: закриті чорні сукні, капелюхи з вуаллю – усе, що свідчило про жалобу за загиблою близькою людиною. Вишивка, мереживо та аплікація, які ще кілька років тому так широко використовувалися, були майже повністю забуті. Нерідко в знак жалоби жінки просто перефарбовували у чорний колір повсякденне вбрання.
Важкі воєнні реалії вплинули й на вибір взуття та аксесуарів. Замість туфель жінки носили грубі черевики з гетрами. Прикраси на той час відрізнялися особливою креативністю. Абсолютною нормою були обручки та браслети з фрагментів боєприпасів або снарядів, подаровані солдатом своїй коханій. Кінець епосі довгого волосся поклали сестри милосердя, що мали короткі стрижки. У той же час деякі жінки прикріплювали вже готовий завитий шиньйон із волосся, щоб заощадити час на укладання. І хоча на медичних постах суворо заборонялося користуватися косметикою, ароматами та прикрасами, жінки примудрялися ухилятися від цих наказів.
Великої популярності набули в’язані речі та аксесуари. Їх робили з усього, що було під рукою, як для того, щоб просто збавляти час, так і для продажу. В очікуванні виходу на поле бою чоловіки часто в’язали чи вишивали, щоб заспокоїти нерви. Жінки та діти в тилу в’язали шкарпетки та шарфи для солдатів – це стало даниною патріотизму у непростих військових умовах. Цікаво, що до війни в’язані речі були переважно частиною дитячої моди, але у воєнний час набули значно більшого поширення.
Мода – за картками
Під час Першої світової війни картки і талони стали звичним атрибутом життя мешканців Станиславова. В 1917 році преса «ощасливила» читачів повідомленням, що незабаром взуття не можна буде придбати вільно. 21 вересня 1917 року були введені картки на покупку тканин для пошиття одягу, готовий одяг також продавали за талонами. У травні 1918 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що в місті гостро бракувало взуття, а ціни на нього підскочили до небес. Так, пара чоловічих черевиків у місті продавалася аж за 400 корон.
Як же мешканці Станиславова ставились до такого тотального дефіциту? В 1917 році преса зауважила, що їхня реакція була варта поваги. Вони поводились гідно і спокійно. Протестів практично не було, навіть під час поодиноких страйків люди утримувались від агресії. Адже вони добре розуміли, що така складна ситуація спричинена об’єктивними обставинами і не є виною міської влади. «Війна має велике педагогічне значення, – зауважував дописувач «Кур’єра станиславівського» в 1915 році. – Ми споживаємо менше м’яса, зі значно більшою повагою ставимось до хліба, відмовляємось від тютюну й алкоголю. Після війни ми станемо менш вимогливими й більш витривалими. Нам тепер легше відмовлятися від речей надмірних і зайвих – мода, розкіш і делікатеси, без яких ми не уявляли життя у довоєнні роки. Ми проходимо хорошу школу ощадливості, набуваємо стриманості, яка обов’язково придасться нам у майбутньому».
Втім, навіть у складні воєнні часи у Станиславові відкривалися модні крамниці. З 1915 року у кам’яниці Гаусвальда (тепер вул. Незалежності,11) працював магазин Леона Крищинського, де продавалися різноманітні тканини, полотно і білизна для жінок та чоловіків. Раніше в цьому приміщенні працював популярний магазин львівського підприємця Антонія Увєри. У грудні 1915 року перед Різдвом у крамниці надавалася святкова знижка 10% від суми покупки. Власник також повідомляв, що 1% від обороту крамниці він спрямував на допомогу місцевим удовам і сиротам, чиї близькі загинули на фронті.
Щоб надати старим речам новішого вигляду, мешканці Станиславова нерідко перешивали і перефарбовували старий одяг. Підприємці відразу ж відгукнулися на попит, який зріс. У липні 1918 року в Станиславові запрацювала хімічна фабрика Горовіца, в якій вироблялися барвники для одягу. Продукція фабрики продавалася у фірмовій крамничці на площі Франца-Йозефа, 4 (тепер Вічевий майдан). Фарба, необхідна для перефарбування одного жіночого чи чоловічого костюма, коштувала від 5 до 10 корон. Подібні послуги пропонувала і пральня «Блискавка», яка була популярною в місті ще в довоєнні часи. Тут можна було не лише замовити прання одягу, а й його фарбування. Пральня «Блискавка» знаходилася на вул. Седельмаєрівській, 47 (тепер вул. Кардинала Гузара). У серпні 1918 року в місті відкрилася хімічна пральня «Універсал» на вул. Смольки, 3 (тепер вул. Бачинського). Реклама пральні обіцяла повернути свіжий вигляд старим речам, щоб вони виглядали як нові.
Продовжили у місті роботу й деякі салони мод. Так, на вул. Липовій, 82 (тепер вул. Шевченка) працювала кравчиня Яніна Чаплинська, яка у рекламі за вересень 1918 року запевняла, що готова виконати всі замовлення згідно з найновішою модою сезону за помірними цінами. І, знову ж таки, кравчиня допомагала привести до ладу вже ношені речі, зокрема підрівняти і почистити пера на капелюшках.
Звісно ж, навіть у найскладніші часи станиславівські пані не забували про капелюшки. Про стабільний попит на них свідчить те, що у вересні 1918 року в Станиславові відкрилася фабрика капелюхів Натана Шенкельбаха. Вона розмістилася у кам’яниці Хованців на вул. Сапєжинській поруч із магазином Владислава Лєвака (тепер вул. Незалежності, 4). Ще одна фабрика капелюхів працювала на вул. Карпінського, 10 (тепер початок вул. Галицької). Нею володіла така собі Реґіна Горн. Фабрика не лише виготовляла нові вироби, а й приймала на ремонт старі. Тут зокрема можна було замовити перешиття чи фарбування капелюха.
Олена БУЧИК |
