Як повідомляли «Вікна», книга “Легенди Калуша” з’явилась друком напередодні 580-ї річниці з дня першої історичної згадки про місто завдяки офірам калушан – патріотів рідного краю.

Автори книги — брати Ян Чарнецький та Ігор Іванюченко — чекають калушан 26 травня о 18.00 на презентації книжки. До того часу більшість спонсорів видання вже отримають власні примірники книжок поштою. Про місце, де за три тижні збереться маленький загін краєзнавців, автори поінформують пізніше, як тільки стане відомою дислокація презентації та визначена кількість учасників, інформують «Вікна».

«За мету я ставив кілька завдань. Перше вже виконане — міська влада виділила 56 тисяч гривень на фотоальбом, 130 тисяч гривень — на мурал. Якщо пригадаєте 575-річчя, то жодних книжок чи фотоальбомів не було. Ми власною книжкою, вірніше, попереднім розголосом спровокували місцеву владу «на книжку».

Щодо закидів, що на обкладинці книги зображено не Калуш, автор «Легенд Калуша» акцентував:

«Це була моя ідея — поселити Калуш поряд з Парижем (фото з самісінького центру міста), Варшавою (королівський замок, де танцювали Іван Мазепа, Марисенька, Ян ІІІ), Стамбулом (де, власне, Ян купив "перстень")».

Книжка виконана у стилі самвидаву, і це, на думку Яна Чарнецького, насправді, перетворить її у скорому часі на легенду:

«Формат «самвидаву» обумовлений кількома причинами. Перша — брак фінансів, головна. Друга — все робилось не для понтів, як вважає один із користувачів соцмережі. В жодних «арсеналах» участь книжки не планувалась. Третя — самвидавний формат перетворює книжку на легенду. Вже під час 585-річчя калушани будуть легендарно згадувати якусь «стару книжку про калуські легенди». Ви це зможете спостерігати особисто!».

Також автор оцінив закиди критиків книги, які ще її в очі не бачили (книга щойно надійшла до Калуша тільки для калушан, які підтримали її фінансово):

«Мені особисто ані калуської слави, ані "понтів" не потрібно. Абсолютно. Головне, аби всі жертводавці отримали примірники видання. 15 років тому наш тато помирав від раку легенів (пересічна болячка шахтарів) і просив, щоб ми з братом відвезли його тіло до Калуша й там поховали. Ми чесно сказали батькові — не зробимо це. Для нас — не олігархів і не нардепів це було неможливо зробити. Але за 15 років ми можемо привезти до Калуша книжку з його фото. Бо його душа, вочевидь, назавжди лишилась в Калуші. І, принаймні, в такий спосіб ми можемо частково виконати побажання тата. Отакі «понти»…».