Вівторок, 28.05.2024, 00:48:38

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Липень » 14 » Карпати звучать трембітами. Як гуцули оживляють легенди
15:40:02
Карпати звучать трембітами. Як гуцули оживляють легенди

Без чого важко уявити гуцула? Та певно, що без трембіти. На цьому магічному інструменті грали непрості люди. Такі ж його і вміли робити. На жаль, нині на Верховинщині на пальцях одної руки можна порахувати майстрів, які виготовляють трембіти.

«Репортер» познайомився аж з двома.

 

Про хороше й погане

Один із них – заслужений майстер народної творчості Роман Бортейчук. У нього якраз майстер-клас з різьбярства у музеї «Гуцульщина». Чоловік родом із Коломиї, а нині живе в Кривопіллі. Хоч не тутешній, але про трембіту знає багато, бо багато читав і від старожилів наслуханий.

Понад 30 років тому побачив, як на похороні трембітали, підійшов до чоловіків, обдивився інструмент, розпитав і став робити. З того часу наробив десь понад 30 трембіт. Каже, Верховинщина – благодатний край для творчості й натхнення.

«Якщо уважно читати Євангеліє, що першими про народження Христа почули пастухи, які випасали худобу на полонинах. І вони побігли сповіщати людей, заграли в сурми, – переповідає пан Роман. – А сурми у нас – це ті самі трембіта й ріжок. Це є наші перші вісники про хороше й погане».

Розказує, що раніше гуцули за допомогою трембіт сповіщали один одного про різні події. Сумною мелодією – про похорон, веселою – про хрестини чи весілля.

Каже, ще є окремий сигнал тривоги. Наприклад, коли навесні готуються сплавляти зрубаний ліс. Перед тим, як відкривати кляузи, ставали трембітарі й дули певну мелодію. Це був сигнал людям.

На полонині також трембітали. Так давався сигнал на доїння. Пан Роман каже, худоба так звикала до нього, що сама йшла доїтися. Сповіщали й про небезпеку – коли ведмідь чи вовк недалеко.

 

Блискавка, шкребла і береза

Нині меншає тих людей, які знають і вміють грати ці мелодії. Меншає і майстрів, бо робота непроста, й молодь не дуже хоче.

За словами Романа Бортейчука, нині в районі може п’ять таких майстрів. Перераховує двох Тафійчуків з Буковця, верховинський – Михайло Михайлюк, ще один є у Кривопіллі.

Стверджує, що справжню трембіту роб­лять із дерева, в яке влучила блискавка. Переконує, що це не легенда, бо пробував робити і зі звичайної деревини. Не той звук – не такий яскравий і дзвінкий.

«Якщо ви ходили лісами й бачили таке смереччя, яке обгоріло від кореня і до вершка, а вершок проколений – ця добра для трембіти, – пояснює Роман Бортейчук. – Але зразу з нього нічого не роблять, а кладуть, аби вистоялося 5-8 років на дворі у загороді. Її палить сонце, миють дощі, тиснуть морози. І так природа витискає всю рідину, аби лишилася чиста деревина».

Лише потім її обробляє майстер. Надає певну форму – восьмигранну чи круглу. Далі деревину розпилюють по всій довжині на дві половини. І з кожної частинки, обережно, спеціальними різцями, стесують серцевину. Стінки повинні мати п’ять міліметрів. Стандартна довжина трембіти – 3,1 метра.

Наприклад, трембіта закарпатських гуцулів має «закочене завершення», наша ж – пряма. «Ми, коли дуємо, піднімаємо інструмент вверх, а на Закарпатті тримають на землі», – говорить пан Роман.

Коли шкреблами вибралась середина, тоді дві половинки з’єднують живицею – дерев’яною смолою. Потім треба наготовити березового лика (кори). Пан Роман каже, що смужку кори вирізає навколо дерева. Її треба пропарити в окропі та вже потім обмотувати трембіту. Каже, кора тягнеться, як ізолента. Тої кори навколо трембіти треба намотати з 15-16 метрів.

«Намотувати під нахилом, – далі розповідає майстер. – Якщо полакувати – може бути трошки інакший звук. Не лакувати – ще інший, чіткіший, дзвінкіший».

За словами Бортейчука, трембітарем не кожен міг бути. Наприклад, сам він не трембітає, але знає, як має звучати інструмент.

Музиканти-трембітарі здавна були у великій повазі. Не кожен міг зіграти сумну мелодію на похоронку, аби відправити людину в кращий світ. Чи звеселити, коли погано на душі.

 

«Дєдьо вмер, а він сидить»

Жоден фестиваль у Верховині не проходить без Михайла Михайлюка. Тутешні люди кажуть на нього – Палямарчик. Кожен спровадить до його хати, ген на горі, за оглядовою вежею.

Чоловік якраз прийшов з косовиці. Вибачається, що не в гуцульському строї. Він і майстер, і трембітар. Кличуть його і на похорон затрембітати. Розказує, що раніше ходив з сином, але той нині служить у війську.

Каже, ніхто його того не вчив. Коли мав 15 років, хотів, аби відомий гуцульський музикант Магур навчив його грати на цимбалах. Навіть позичив їх у діда Федя у селі Віпче. Але Магур сказав, що не буде з нього цимбаліста.

«Я, розчарований, пішов віддавати позичені цимбали, а Федусь, він теж трембітав, і каже: «Бери дуй», – згадує пан Михайло. – Подув. Дід похвалив і подарував трембіту. І так мені вдалося, що трембітав у колідниках, на похоронках. А раз ту трембіту зломив. Щось ремонтую, ремонтую, а далі думаю – зроблю нову».

Каже, «лихо получилась» одна, друга, третя. Веде до кімнати й показує на стіні п’ять трембіт, а в куті підперті ще дві.

Показує, що оті три світлого кольору ще недороблені, бо має заготовити березової кори. Мовляв, зараз саме час для цього.

Бере одну трембіту й веде на вулицю, аби трембітати.

«Видите оту гору, – показує вдалечінь. – Трембіту за 10 кілометрів чути».

Каже, що затрембітає веселої мелодії, бо раз мав пригоду. Трохи нижче в одного старшого чоловіка жили туристи. То пан Михайло прийшов їм про трембіту розказати і приніс на продаж. Затрембітав «сеї-тої».

«Потім люди почали сходитись, що дєдьо вмер, а він сидить на лужку й смієси», – посміхається Михайлюк.

«Соняшники вмієш лускати? Ану зроби так, ніби випльовуєш лушпиння, – проводить майстер-клас трембітар. – І такою методикою треба грати на трембіті. Ніби ти той звук випльовуєш і тримаєш».

Розказує, як зо три роки тому до нього волонтери з Торецька приїхали, аби навчив їх трембітати. Подарував їм дві трембіти.

«Жартували, що тепер будуть там в АТО так сигнали передавати, – сміється пан Михайло. – А чому ні?».

Світлана Лелик


Переглядів: 310 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024