До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України внесуть унікальне ремесло – карпатське ліжникарство.

Столицею ліжникарства називають Яворів Косівського району. Тут чи не в кожному дворі зі справжньої овечої шерсті майстрині виготовляють ліжники. Ними вкриваються, застеляють ліжка… а ще ними можна милуватися, бо кожен ліжник неповторний, пише Суспільне око.

До слова, у Карпатах існує повір’я, що ліжник оберігає родину та привертає до хати добро. Саме тому на весіллях, окрім вишитих рушників, й досі молодим під ноги стелять ліжник.

Як же виготовляють ліжники? Одразу підкреслимо: аналогів традиції немає у світі! Тчуть ліжники із підготовленої вовни, яку до цього вимили, відпарили, прополоскали та висушили.

Спочатку вовну перебирають, за потреби фарбують, після чого складають по кольорах: від білого до темного. Далі вовну набивають у мішки, роблять кужіль – сировину для прядіння. Потім нитки заправляють у верстат і починають працювати. Звісно, перед цим майстриня малює схему майбутнього ліжника. Якщо в процесі роботи є помилка, виріб розпускають.

На виготовлення одного ліжника у майстрині іде до тижня. Але і це ще не все. Коли ліжник зітканий, його кладуть у валило, облаштоване на річці. І тут він переться, ніби у пральній машині, під великим тиском гірської води. Взимку це триває 8-9 годин, влітку – чотири. Під час цього процесу нитки збиваються докупи, ліжник ущільнюється, зменшується у розмірах та набуває міцності. Далі його сушать та чешуть спеціальним гребенем, щоби був пухнастим та м’яким.

Зазвичай ліжники виготовляють до двох метрів, але у давнину вони подекуди досягали п’яти метрів! Такі ліжники називали джергами та використовували як цілий набір білизни: ліжник стелили замість простирадла, потім один край скручували у подушку, а зверху, мов ковдрою, накривались іншою частиною.