Середа, 22.05.2024, 20:35:47

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Жовтень » 27 » Хто такі косиловці? Музей підпільної церкви в Яремче вражає тихою мужністю священиків
11:08:43
Хто такі косиловці? Музей підпільної церкви в Яремче вражає тихою мужністю священиків

У Дорі є хата, де в радянські часи діяла семінарія УГКЦ. Незважаючи на облави КДБ і постійний нагляд, отець Михайло Косило готував тут священиків. Тепер його учні зробили тут перший в Україні музей підпільної церкви.

Більші люди

Зсередини зачинено, хоч білий день і свято. Стукаємо. Відчиняє отець Богдан Іванюк, один з останніх учнів семінарії. У передпокої зустрічає ще господиня обійстя – Марія Черленюк, молодша сестра отця Михайла Косила.

Богдан Іванюк, Марія Черленюк та її онук Богдан зробили для «Репортера» цікаву екскурсію. Кажуть, щоразу й для себе відкривають щось нове

Родина жінки та священики жили разом у цій хаті багато років. Потім на подвір’ї побудували нову, а цю повністю віддали отцям. Сьогодні тут мешкають Косилові учні. Два роки тому вони облаштували музей підпілля.

«З Італії семінаристи на екскурсії були, то не могли надивуватися, як церкву могли переслідувати, тут – в Європі, – говорить Богдан Іванюк. – Такі були захоплені історією підпільного життя й отцем Михайлом».

Спершу отець Богдан трохи розповідає про життя свого наставника. Каже, великий вплив на Косила мали настоятель монастиря студитів у Дорі Мирон Дернюк та отець Антоній Казновський.

У Дору Казновський прийшов з Тернопільщини у 1946 році, коли ліквідували УГКЦ. Винаймав тут хату і служив. Косило у нього прислужував та водночас вчився на священика. 13 червня 1958 року у Львові Блаженний Микола Чорнецький висвятив Михайла на священика.

«Мені було, певно, з сім років, коли вперше побачила брата у ризах, – розповідає пані Марія. – Нас виховували у великій повазі до священика чи монахині, то й нині для мене то якісь більші люди. А тут я побачила свого Ася (Михася). Так мені тоді було чомусь тривожно, ця тривога не минала роками».

Вже 25 червня – через кілька днів після висвячення – їх з Казновським арештували за антирадянську діяльність. Слідство, суд, два роки тюрми суворого режиму у Жданові (нині Маріуполь).

Коли Косило повернувся, то продовжив підпільно відправляти по селах. У 1962-му – другий арешт, п’ять років в’язниці. Вийшов за амністією.

Наприкінці 1960-х єпископ Іван Слизюк призначив його ректором підпільної Станіславської семінарії. За словами отця Богдана, з цієї хати вишли зо 20 священиків, які нині служать у різних куточках України, а також за кордоном. Всі вони прийняли целібат, а ще їх називають косилівцями.

«Коли церкву дозволили, люди приходили до єпископа Софрона Дмитерка і просили, аби дав їм косилових священиків, – посміхається Іванюк. – Так пішло: Чиї? Косилові! Є бандерівці, а ми косилівці. Приємно».

Кнопка наказує тікати

У хаті стільки кімнат, що можна заблукати. Отець Богдан показує, де жили семінаристи, де вчилися, де ховалися. Показує різні сховки. Виймає з одвірка дошку – тут ховали заборонені книжки. Ще один сховок біля печі у каплиці. Раніше її маскували під звичайну комірчину, то нині все гарне й прибране.

В цій каплиці Літургію відправляють щодня вже понад півстоліття

В цій каплиці неодноразово служив і Глава УГКЦ Святослав Шевчук. «Отець Михайло знався з дідом і бабою Шевчука, – розповідає отець Богдан. – Ті жили в Надвірній. У них в хаті Косило підпільно відправляв службу і дуже хотів, аби батько Святослава був священиком. Але став Святослав. Приїздив сюди час від часу. Блаженніший наголошував, що Косило був першим, хто вплинув на його вибір присвятити себе церкві».

В іншій кімнаті пані Марія показує сигнальну кнопку. Вона сповіщала семінаристів – ховати «заборонене» й тікати.

«Дивлюсь у вікно, машина стає чи йдуть якісь люди – біжу, натискаю, – розповідає жінка. – Обшуки були й по три рази за ніч. Зі зброєю з КДБ приїздили, брали міліцію, пожежників…».

Семінаристи ховалися, куди могли. У хаті спеціально зробили три входи-виходи. Жінка пригадує, як одного разу в лютому два священики стрибали з другого поверху і босоніж тікали городами.

Наша мама – церква

Вчилися семінаристи на другому поверсі. Там Михайло Косило облаштував спеціальний бункер, де все як в церкві. Нині тут музей. На полицях лежать тюремні експонати: вервиця з ниток, дискос – маленька тарілочка, схожа на бляшанку. На неї ставили хліб для освячення на причастя. Вино робили з родзинок, які передавали рідні. Їх замочували у воді, аби бродили. За чашу служила звичайна склянка.

Тюремні експонати

Такого посуду чимало. Все поприносили люди, в яких це зберігав священик, бо раз на місяць ходив у кожне село на відправу. З собою нічого не мав, аби не видати. Конспірація була страшна.

Іванюк говорить, кожен підпільний священик навіть мав своє псевдо. Косила називали Хомишиним. Тут, у бункері, давав підпільний шлюб, ходив по хатах хрестити дітей.

«У нас усі хрещені були – і діти лікарів, і тих, хто в райкомах працював, – каже пані Марія. – В офіційну московську церкву вони не йшли, а кликали підпільного священика. Знали, що одне одного не видадуть. Та й не всі були донощиками. Помагали, повідомляли, коли буде облава».

Серед експонатів – церковні календарі, які Косило сам малював і роздавав людям, багато документів, фото. А ще зашифрований лист від старшої сестри Анни в тюрму: «Дорогий синочку Михайле. Повідомляю тебе, що наша мама заручилася з другим татом. Весілля відбувалося три дні. Здається, що було трошки спору між гостями, бо один гість приїхав від Василя Федорчука із-за ріки і нагло помер. Здається, він хотів з мамою заручитись. Але мама заручилась з Іваном, має 73 роки».

«Що це означало? – пояснює Іванюк. – Наша мама – церква. Після місяця служіння помер Папа Іван Павло І. Зійшлися гості – конклав. Тоді Папою вибрали Івана XXIII, який тепер проголошений святим. Так намагалися тримати отця в курсі».

Тато для всіх

Отець Богдан каже, Косило був унікальною людиною – як і його наука. Наприклад, працював пасічником у лісгоспі, а своїх семінаристів оформив помічниками. От і вчились дорогою на пасіку, на самій пасіці. Мали один спеціальний вулик, де зберігалося необхідне для служби. Ніхто ж у вулик до бджіл не полізе шукати? Нині він теж серед експонатів.

 

 

«Хлопці, ви можете не вчити, та коли вас люди щось спитають… цілу ніч будете читати ту книжку, – переповідає слова вчителя Іванюк. – Отець не заставляв, не сварив, не наказував. Коли проштрафилися – наказував себе. Добу постив і нічого не їв. Вже й нам та страва не лізла. Інколи було легше дістати поза вуха, ніж отак розуміти, що хтось страждає через тебе».

Ще Косило робив учням випробування – ховав гроші у книжках. Один хлопчина взяв. «Отець сказав: «О-о, ти залакомий до грошей». Більше він не вчився, – пригадує Іванюк. – Також ставив десь по кутах яблука, сливки, цукерки. Випробовував на малі спокуси. Він був дуже щирий і віддав би останнє – лиш треба було попросити».

Пані Марія каже, що називала брата татом – був набагато старший від неї. «Ми всі його татом називали, – підхоплює отець Богдан. – Він жив нами. Ніколи рано не піднімав, хіба коли треба було десь їхати. Як попрокидалися, аж тоді ставав правити службу. Все казав: «Якщо вас закрити, потім як випустити – будете як телята. Він давав волю, скеровував, аби ми самі вибирали».

За гори сідає сонце. З того місця, де заповів поховати себе Михайло Косило, – нереальний краєвид. Поховали його взимку 2000 року біля церкви, між трьома хрестами. На могилі скульптура священика зі складеними руками, дивиться десь вдаль. Іванюк жартує, що – на Рим, бо Косила на допитах неодноразово називали агентом Ватикану.

«Коли в 1990-х реабілітовували тих, хто сиділи в радянські часи, він відмовився, – каже отець Богдан. – Казав, як реабілітують, то виходить, що сидів він не за віру. Він був унікальний».

Репортер


Переглядів: 416 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024