Франківський художник Ігор Роп'яник звернувся до очільника міста з пропозицією обладнати музей Опанаса Заливахи в історичному будинку, де творив художник.

Саме в цьому будинку колись творив відомий Опанас Заливаха, пише в соцмережі Ігор Роп'яник:

"В коментарі під моїм недавнім дописом хтось справедливо зауважив: про Заливаху ми згадуємо, як правило, лиш раз на рік - 27 листопада, у день його народження. Отож, порушу ненормальну традицію і знову поставлю питання про музей Опанаса Заливахи.

Звісно, каменем спотикання є приміщення. Де його взяти? Але ж є! Вільне. До того ж, історичне — саме там свого часу творив наш уславлений художник.

Про цю, ще австрійську, кам'яницю у центрі Івано-Франківська я вже свого часу писав".

Відтоді, пише художник, минуло два роки, але нічого не змінилося: будівля і далі руйнується, хоч і має двох господарів: верхній поверх — за Спілкою художників, нижній — власність міста.

"Всім відомі таємні плани на цей будинок — занапастити його до кінця, знести і встромити там багатоповерхівку, — зауважує Ігор Роп'яник. — Знаємо, що туди чіпко вгрузли липкі руки деяких функціонерів столичної Спілки художників при підтримці і зацікавленні (матеріальній, звичайно) місцевих арт-керівників. Відома і будівельна фірма, яка вже має проєкт на зведення будівлі. Усіх їх стримують лиш деякі слизькі нюанси, а також небайдужість громадськості, яка уважно слідкує за процесом".

Художник звернувся до мського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа вберегти цей будинок, віддавши перший поверх, який належить місту, під музей Опанаса Заливахи.

"Якщо ми упустимо такий шанс, то через п'ять років, коли святкуватимемо 100-річчя художника, нам усім буде соромно подивитися в очі його дітям, митцям краю і громадськості. Не будьмо байдужими!" — закликає Ігор Роп'яник.

Довідка. Опанас Іванович Заливаха — український живописець, відомий шістдесятник.

Від 1947 навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Того ж року був виключений за «поведінку, не гідну радянського студента». 1953 поновлений в інституті. Закінчив його 1960.

1957 року приїхав на практику до Косова (Гуцульщина). Через 4 роки оселився в Україні.

1960—1961 — художник Тюменського художнього фонду.

1961—1965 — художник Івано-Франківського художнього фонду.

1964 — у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко було створено вітраж «Шевченко. Мати» до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету.

1965—1970 — відбував покарання за статтею 62 Карного кодексу УРСР («за антирадянську агітацію та пропаганду») — 5 років у таборі № 385 (Мордовія).

Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину.

Помер у Івано-Франківську. Працював у галузі станкового живопису та графіки.

Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе.

23 листопада 2017 року на пішохідній частині вул. Незалежності в Івано-Франківську художнику був встановлений пам'ятник (скульптор — Ігор Семак).

Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно невідомо. Лише 2003 року у видавництві «Смолоскип» вийшов його перший альбом.

Удома художник тримав іконостас загиблих товаришів: Івана Світличного, В'ячеслава Чорновола, Алли Горської. Хотів відкрити свій музей.

В 2016 році у видавництві «Лілея НВ» вийшов альбом «Опанас Заливаха», в якому зібрано багато робіт митця. Упорядник Мирослав Аронець.

1989 — Премія імені Василя Стуса.

1995 — Шевченківська премія за твори останніх років — «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок».