Субота, 18.05.2024, 22:40:09

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
 
Архів новин
Головна » 2014 » Лютий » 21 » Коли місце буває порожнім
10:59:52
Коли місце буває порожнім
Не так давно у Києві завалили статую Леніна, і постамент сиротів не довго. Незабаром на нього встановили… унітаз. У Франківську теж валили пам’ятники. І не раз. Але розкидатися сантехнікою в нас не звикли. То що робили?

Цісар, що пішов в утіль
Цей монарх примудрився розпочати своє правління як Франц Другий, а завершити Францем Першим. Він довго боровся з Наполеоном, регулярно від того «діставав», але, врешті-решт, переміг. Щоправда, у союзі з Росією, Пруссією, Великою Британією, Швецією, Іспанією та іншими країнами. У 1835-му Франца не стало, а через три роки у Станиславові йому відкрили пам’ятник. Бронзовий цісар щасливо пережив жахи Першої світової, російську окупацію та короткий період Західно-Української Народної Республіки.
Хтозна, якби українці перемогли, можливо цісар і сьогодні прикрашав би майдан Шептицького. Але не судилося. Коли поляки захопили місто, вони зайнялися витравлюванням слідів австрійського панування. Слідом за перейменуванням вулиць і площ дійшла черга й до бронзового Франца. Статую демонтували та відправили на військовий склад. Магістрат потім просив віддати бронзу на ремонт пошкодженого пам’ятника Міцкевичу, але військові «зажали».
Порожній постамент бовванів на площі аж до 1928 року і був демонтований перед святкуванням двохсотлітнього ювілею гімназії, що була в сучасному морфологічному корпусі медуніверситету. Чому він так довго протримався? Можливо, поляки планували встановити там свого героя, але чи то гідних не знайшлося, чи то грошей забракло.

Міцкевича ховали під землею
Перший пам’ятник Адаму Міцкевичу був зроблений з білого каррарського мармуру. Під час польсько-української війни його дещо пошкодили прикладами, внаслідок чого вигляд у поета став ще той. Він лякав перехожих відбитим носом аж до 1930 року, коли стару фігуру зняли, а встановили нову – бронзову.
Але й модернізованому Міцкевичу теж не поталанило. У часи німецької окупації статую здерли з постаменту, розпиляли надвоє та здали у пункт прийому металобрухту. Його чекала неминуча переплавка, якби завідувачем того пункту не був польський патріот пан Беднарський. Разом із товаришем він закопав обидві половини пам’ятника у землю, де вони пролежали до приходу совітів. Тоді поета склали до купи й повернули на місце.
Порожній постамент три роки стояв у сквері, який німці перейменували на плац Хорста Весселя – автора нацистського гімну. Під час розстрілу українських пат­ріотів 17 листопада 1943 року на цоколь пам’ятника залізли кілька хлопців-глядачів, один з яких, Тадеуш Ольшанський, пізніше став відомим спортивним журналістом та автором двох томів спогадів про Станиславів.

Сталін, ваза, Шевченко
У «Прикарпатській правді» 14 грудня 1965 року вийшла стаття мистецтвознавця Володимира Барана «Обличчя нашого міста». Ось уривок із неї: «У привокзальному сквері ще й досі можна побачити великий, майже триметровий постамент, на якому красується… ваза для квітів! Аналогічні «шедеври» малої архітектури зустрінете й у міському парку. А вони вже давно пережили себе».
Тож який то був постамент?
У повоєнному Станіславі стояло щонайменше п’ять пам’ятників Сталіну: на Вічевому майдані, біля обкому на Грюнвальдській, у парку (аж два) й на вокзалі. Після того, як Микита Хрущов «розвінчав культ особи», ці пам’ятники почали демонтувати. Всюди їх зносили під корінь, а ось у привокзальному скверику чомусь залишили постамент. Незабаром стало зрозуміло, чому. На вільний п’єдестал поставили гіпсову статую Тараса Шевченка.
Її також потім зняли, а сам постамент простирчав до сере­дини 1960-х.

Бульдозеристи теж плачуть
Радянська влада у Франківську впала 9 жовтня 1990 року. Тоді при величезному скупченні народу демонтували пам’ятник Леніну, що стояв перед готелем «Україна» (тепер «Надія»). Ще функціонували обком і міськком партії, зловісний КДБ і міліція, але всі ці структури не могли (чи не наважились) перешкодити руйнуванню статуї свого ідейного лідера.
Треба сказати, що Ленін так просто не здавався. Його оплели тросами і намагалися підняти краном. Кілька спроб виявились невдалими, але потім того «вождя» таки відірвали від постаменту й загрузили у вантажівку.
Не менше клопоту було й від постаменту. Уявіть собі прямокутник із високоякісного бетону, заввишки чотири метри, до того ж облицьований плитами з червоного граніту. Аби знести цей останній оплот більшовизму, виділили бульдозер, який з ранку до вечора довбав постамент. Від віб­рації у сусідній хрущовці дзенькотіли вікна. Мешканці квартир, що містились над проїздом-аркою навіть побоювались обвалу. Втім, усе обійшлося.

Історію не повернеш
Тоді ж без особливого розголосу демонтували й танк Т-34 на площі Героїв Сталінграду (тепер Європейська). Його встановили у 1978 році на честь танкістів Першої Гвардійської Чортківської бригади, які у березні 1944-го спробували вибити німців з міста. Рейд завершився невдало. За різними даними на станіславських вулицях тоді згоріло від 15 до 18 радянських машин.
Танк зняли без помпи та проб­лем. Кажуть, наступного ранку хтось написав червоною фарбою на порожньому постаменті: «Вандали, поверніть історію!» Але як її повернеш?
До речі, досі не відомо, куди подівся той танк.

Попередник Кобзаря
Інколи порожні постаменти можна побачити не після демонтажу, а ще до встановлення пам’ятника. Травневого ранку 2011 року начальник відділу охорони культурної спадщини міськ­виконкому Ігор Панчишин прогулювався парком Шевченка і став свідком встановлення фігури Кобзаря.
Дуже доречно в нього виявився із собою фотоапарат і він зазнимкував монтаж пам’ятника. Спершу якийсь лисий чоловік у наколках і з величезним металевим ланцем на шиї щось шліфував там болгаркою. Потім ретельно підмів верхівку постаменту та спустився по драбині. Одразу під’їхав кран із Тарасом Григоровичем.
Сам процес встановлення, коли фігуру із обгорнутою коцем головою опускають на постамент, чимось нагадує фінал Нюрнберзького трибуналу…
Іван Бондарев

Переглядів: 559 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024