Неділя, 19.05.2024, 09:31:49

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Квітень » 8 » Коли немає лікарів. Хто рятував мешканців Прикарпаття 100 років тому
21:06:49
Коли немає лікарів. Хто рятував мешканців Прикарпаття 100 років тому

Брак тестів на коронавірус, скандали з продажем предметів спецзахисту за кордон лише підтверджують недосконалість нашої медичної системи. І тут українці вчергове покладаються на медиків і волонтерів.

А 100 років тому ситуація була ще складнішою, пише Репортер.

Один у полі

У міжвоєнний період близько 90 % лікарів жили у великих містах. Так, у Варшаві працювало більше медиків, ніж у трьох воєводствах разом – Львівському, Станиславівському й Тернопільському.

Лікарень бракувало катастрофічно. Наприклад, у 1930-х на всій косівській Гуцульщині (28 сіл) працювали чотири лікарі й чотири акушери. Не було жодної лікарні чи приватної лічниці. Загалом тоді у Польщі на одного лікаря припадало понад 3000 мешканців, а в окремих повітах – 19 тисяч! Це як би сучасний Франківськ обслуговували лише 13 медиків.

Тому обов’язки лікарів часто виконували вчителі та священники. Зокрема, вчителька й письменниця Ольга Дучимінська ночами чергувала біля хворих односельців. Освітянин Дмитро Батюк сам вивчав медицину і навіть придбав мікроскоп. Він добре знав властивості трав і використовував їх на практиці. Застосовувати лікарські рослини навчало селян і вчительське подружжя Годованських із села Церківна Долинського повіту.

Вчителі перед початком занять перевіряли, наскільки охайними є учні. Старожили часто згадують, що в дитинстві отримували указкою по пальцях за брудні руки. Також освітяни дбали про чистоту в школі, заохочували до гігієни, виховували любов до спорту. Крім того, їм не раз доводилося пояснювати, що хворим треба йти до лікаря, а не до ворожбита.

Але селян відлякувала ціна на лікування. Так, наприкінці ХІХ століття виїзд у село до хворого коштував 20-50, а вночі – 40-100 ринських (залежно від відстані). Видалення апендициту вартувало 200-300 ринських, а складніші операції – до 1000. А за день роботи в полі селянин міг заробити один ринський…

 

Лікарні в плебаніях

Велику роль у боротьбі з недугами відігравали священники. Наприклад, через розповсюдженість венеричних хвороб парохи гуцульських сіл відправляли на медобстеження усіх, хто йшов до шлюбу.

«Не маючи ніяких відомостей у лікарсь­кій ділянці, я старався намовити хворого, щоб порадився лікаря, та взагалі намагався призвичаїти селян, щоб в разі якої недуги удавалися до лікаря. Не зважаючи на це, приходилося мені дуже часто виступати самому в ролі лікаря, бо селяни мали до мене таке довір’я, що годі було не уважати їх налягань і просьбу о пораду», – згадував отець Тит Войнаровський.

Найчастіше він використовував хінін, каву та звичайне самонавіювання. До нього зверталися навіть здалеку. Серед пацієнтів Войнаровського було й чимало інтелігентів, зокрема відомий адвокат Євген Олесницький.

Парох Комарників Турківського повіту Василь-Саламон Щасний відкрив аптеку, де місцеві за символічну плату купували препарати. Він займався цією справою понад 30 років. Донька священника села Тишківці на Городенківщині Ольга Шухевич організувала у батьківській хаті невелику лікарню. Там вона безкоштовно допомагала селянам. Схожа лікарня діяла і в оселі отця Івана Онуцького з села Підвербці.

Інколи дружина священника була єдиною в селі, хто вмів надавати першу допомогу. Письменниця Лідія Лугова згадувала, що її мати лікувала дітей за підручниками з медицини Сильвестра Дрималика* за допомогою домашньої аптечки.

«В нашому селі, як і в інших, – писала Лугова, – в тому часі була велика смертність жінок при породах. Мати радила спровад­жувати іспитованих повитух, і дійсно згодом такі фахові повитухи приїздили з Бурканова й Вишнівчика**. Зимою діти мерли найбільше від простуди. Мати вчила жінок класти «баньки» проти «кольок».

Загалом, домашні аптечки були практично у кожній плебанії. З часом їх почали закуповувати й місцеві кооперативи.

Низький рівень медицини й бідність селян сприяли створенню кооперативних лікарень – «Кооперативів здоров’я». Перший такий заклад заснували 24 грудня 1936 року в селі Ременів на Львівщині, другий – 14 лютого 1937 у Боднарові Станиславівського повіту. Він охоплював 16 сіл Станиславівського й Калуського повітів. Головою наглядової ради став місцевий священник Юліан Кочержук, а заступником – парох Майдану Степан Яськевич. У Боднарові допомогу селянам надавав агроном Микола Дяченко – брат відомого пізніше повстанського поета Михайла Дяченка (Марка Боєслава). Він мав медичну літературу, сам виготовляв краплі та мазі.

 

Для убогих – безплатно

Є численні приклади самовідданої праці медиків. Так, добру пам’ять про себе лишив головний лікар Станиславівського цивільного шпиталю (нині перша міська лікарня на Мазепи) Георгій Конкольняк. У 1892 році він став заступником бургомістра й боровся з тогочасною епідемією холери. На жаль, у 1902 році занедужав на тиф і помер. До речі, саме завдяки його активній позиції місто отримало чудовий парк на сучасній вулиці Шевченка.

Убогих пацієнтів і сиріт безплатно лікував окуліст Ярослав Грушкевич. Він вважався дуже добрим фахівцем, адже практикував у клініках Берліну, Відня та Праги. У часи ЗУНР працював у військовому шпиталі у Станиславові. Викладав гігієну в українській чоловічій гімназії. Довгі роки був єдиним очним лікарем-українцем у Галичині.

Лікар і меценат Володимир Янович також часто виїжджав до важкохворих у села, виступав із санітарно-гігієнічними доповідями у читальнях.

Щотижня безкоштовно приймав пацієн­тів у своїй клініці на вулиці Камінського (Франка, 17) відомий хірург і гінеколог Ян Гутт. За це в народі його називали «добросердним Ясем».

Славу народного лікаря мав і Мар’ян Панчишин. Власним коштом він обладнав і відкрив у своєму будинку у Львові перший український протитуберкульозний диспансер, купив для нього рентгенівський апарат. У 1929 році лікар заснував Українське гігіє­нічне товариство, яке видавало популярні медичні брошури та допомагало бідним.

Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ

* Очевидно мається на увазі «Порадник лікарський у всіх недугах людей» (1921) Сильвестра Дрималика. Посібник призначався для сільської інтелігенції.
** Нині села Теребовлянського району Тернопільської області.


Переглядів: 270 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024