Неділя, 19.05.2024, 03:10:33

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
 
Архів новин
Головна » 2014 » Лютий » 28 » Коли влада зникає
10:43:31
Коли влада зникає
Анархія – мати порядку. Цей вислів приписують французькому політику П’єру Жозефу Прудону. Та коли російські анархісти взяли цю фразу на озброєння, багато мирних громадян швидко переконалося, що порядком там і не пахне.
З грецької «анархія» перекладається як «безвладдя». На практиці це відсутність на вулицях поліції, параліч влади, погроми та грабунки. Не так давно Івано-Франківськ майже впритул підійшов до критичної межі. Добре, що в нашої громади вистачило мудрості стабілізувати ситуацію. А чи були в минулому випадки, колі наше місто потопало в анархії? Відповідаю – були!

Військові йдуть останніми
Вперше це сталось у вересні 1939 року. Німеччина напала на Польщу й невдовзі бої точилися вже навколо Варшави. Станиславів був далеко від лінії фронту, але досяжний для бомбардувальників Люфтваффе. На допомогу поліції у місті створили Муніципальну громадську охорону, до складу якої увійшли свідомі мешканці, переважно поляки. Її завданням був захист важливих об’єктів і пат­рулювання вулиць. Муніципальних охоронців легко можна було впізнати по біло-червоних опасках на раменах.
17 вересня рухнули останні надії захисників Польщі. Без оголошення війни Червона армія перейшла кордон та почала операцію, яку радянські історики пізніше назвуть «визвольним походом у Західну Україну та Білорусію». Битись на два фронти поляки не могли. Аби уникнути безглуздих жертв, головнокомандувач маршал Ридз-Смігли у той самий день видав наказ: «Радянський Союз здійснив вторг­нення на нашу землю. Наказую загальний відступ до Угорщини та Румунії найкоротшими шляхами. З більшовиками не битися, хіба що у випадку атаки з їхнього боку або спроб роззброїти загін. Завдання оборони від німців, що стоїть перед Варшавою та іншими містами, залишається незмінним…».
Того ж 17 вересня через Станиславів, у бік угорського кордону, пройшли танкетки Десятої кавалерійської бригади полковника Станіслава Мачека. То були останні польські військові, яких бачило місто.

Залізничники проти різунів
Про те, що творилось у Станиславові після відходу солдат, розповідає очевидець тих подій, мемуарист Тадеуш Ольшанський:
«Місто залишилось без війська, без поліції, без жодної охорони. Всі мундирні служби, у тому числі і в’язнична охорона, припинили своє існування. Тюрма відчинила двері, всі злочинці вийшли на волю. Гроші втратили вартість протягом однієї хвилини. Котувались лишень срібні десяти­злотовки. Мама зібрала всі срібні монети, у тому числі кілька моїх, та встигла ще купити в крамниці, що містилась у нашому будинку (родина Ольшанських мешкала на Франка, 12), цукор, борошно, крупи, сіль. Але купувала вже з заднього входу, оскільки пані Зося опустила бляшані ролети на вуличну вітрину та знесла все, що могла, до пивниці, де мала склад. Поширювались чутки, що хлопство грабує польські фільварки, а на передмістях появилися різуни. Так, від слова «різати», називали озброєних сокирами, вилами та ножами бандитів, які грабували й мордували кого їм заманеться. І тоді змобілізувались залізничники. Вони взяли мисливські рушниці та вийшли на рогатки міста. Залунали постріли, грабіжників розігнали. Вулиці були порожні, люди позачинялись у будинках, мені суворо заборонили будь-куди виходити». 

Бій на Сапіжинській
У центральній частині Івано-Франківська ще залишилося багато каналізаційних люків із польським написом «Р. Яворський і сини. «Край». Так називалася фабрика машин та ливарня, яку в 1905 році заснував Ришард Яворський. Майстерні розташовувалися на території сучасного заводу «Промприлад», між цвинтарем і Зосиною Волею (вулиця Коновальця). Самі власники мешкали поруч – в особняку, що стояв на розі сучасних Мельника й Незалежності. Серед численних онуків засновника фабрики була і Янешка Яворська. Вона залишила цікаві спогади про те, що творилось на вулицях міста 18 вересня 1939 року.
«Ранком з різних боків до міста почали стягуватись великі групи хлопів з ножами за халявами чобіт, із сокирами в руках та мішками на плечах. Вони розбивали вітрини крамниць, грабували й мордували зустрічних перехожих. У місті запанували хаос та жах. Родичі старанно зачинили браму фабрики та почали телефонувати по допомогу. Крім револьверів батька та стриїв, не мали ми жодної зброї.
То була страшна, примітивна чернь. Ще вчора це були доброзичливі хлопці, з якими ми торгувались на ринку, купуючи в них яйця, олію та кукурудзяну кашу. Чимала група йшла з боку залізничного віадуку на вулиці Сапіжинській (Незалежності) у напрямку нашої фабрики та центру міста. Це було десь близько опівдня. Нас захищали кілька робітників фабрики, озброєних металевими трубами. Раптом з боку вулиці Камінського (Франка) показалась група молодих колійовців із карабінами в руках. Дійшло до сутички, зачалася стрілянина, пролилась кров. Втрати були з обох боків.
Це блискавично змобілізовані залізничники, разом з кількома поліцейськими, які залишились у місті, виступили єдиною силою, боронячи місто перед ордами. Сутички тривали до вечора. Офіційних даних ніхто не оприлюднював, але було багато поранених і загиблих».
Далі Янешка описує, як вони шукали зниклого кузена. Яворські обійшли морги – на цвинтарі та в цивільному шпиталі. Батько не дозволив 16-річній дівчині заходити всередину, а сам вийшов блідий, як смерть. Обидві мертвецькі були вщент заповнені.
А що в ті трагічні часи робив мер, чи як його тоді називали, бургомістр Станиславова Францішек Котлярчук? Він випустив відозву, де закликав мешканців до спокою та порядку, просив не чинити спротиву Червоній армії. Цим його діяльність з наведення порядку й обмежилась.
Таким чином, і магістрат, і більшість поліції, і Муніципальна громадська охорона сиділи вдома та боялися висунути носа. Єдиною силою, яка спромоглася протистояти мародерам, виявилися залізничники. Саме їм вдалося стабілізувати ситуацію.
А 19 вересня до Станиславова прийшла Червона армія та навела остаточний порядок – якщо під цим розуміти націоналізацію, репресії та масові депортації до Сибіру.
Іван Бондарев

Переглядів: 708 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024