У 1905 році один із дописувачів газети «Кур’єр станиславівський» зазначив, що в тодішньому місті був поганий звичай, із яким, однак, ніхто не поспішав боротися.

На всіх балах і танцювальних вечірках було прийнято гуляти «до білого рана». Інакше вважалося, що захід не вдався, був настільки нудним і нецікавим, що гості поспішили покинути його якомога раніше.

«І знову бальні зали наповнюються панами і паннами, знову на паркеті кружляють пари у вирі вальсу. І знову починається цей гідний осуду звичай – кожна вечірка затягується до білого рана! – писала газета. – За кордоном, у Франції та Німеччині, всі бали і забави переважно закінчуються через дві години після опівночі. А у нас уважається за справу честі затягнути її аж до ранку. І можна лише дивуватися терплячості наших кавалерів, які за один бал мусять двічі змінювати комірець унаслідок того, що весь цей час вони старанно полірують підлогу в ритмі танцю. І в глибині душі не хочеться їм уже ніяких веселощів – вони мріють лише про власне ліжко».

І справді, з численних згадок у пресі про міські розважальні заходи ми бачимо, що вони тривали «до білого рана».

Так, у січні 1911 року в міському казино відбувся «академічний вечір», на якому танцювали сорок вісім пар аж до самого ранку. Вдалим був і бал пожежників у січні 1907 року в залі будівлі товариства «Гвязда» (до наших днів не збереглася). Під звуки колійового оркестру «Гармонія» до самого ранку танцювали 50 пар – міські пожежники зі своїми дамами та запрошені гості.

Судячи з відгуків у пресі, гості свята провели час пречудово. То, може, не таким уже й поганим був цей звичай?

Підготувала Олена БУЧИК