За Другої Речі Посполитої далеко не кожен міг собі дозволити завести собаку. Крім «собачого» податку, господарі тваринки мусили сплачувати ще й штрафи, якщо собака завдавав клопоту іншим особам.

У 1938 році преса повідомила про історію молодого подружжя – Тадеуша і Зофії Лангсар, яким друзі подарували гарненького шпіца. Господарі добре дбали про улюбленця і бавили його, неначе дитину. Проте песик мав одну прикру ваду – він узяв собі за звичку ховатися на сходах, підкрадатися до інших мешканців кам’яниці і без жодного звуку нападати на них ззаду. Таким чином він устиг покусати доволі широке коло осіб, і на господарів посипалися скарги і позови про компенсацію шкоди.

Один із сусідів, пан Айзен, виграв процес і отримав компенсацію в розмірі 250 злотих, інший покусаний, пан Гебусь, зажадав виплати ста злотих. Вслід за цими двома посипалися претензії і від інших мешканців кам’яниці, котрі звинувачували господарів, що ті погано пильнують свого улюбленця.

Нагадаємо, що середня зарплата в ті часи складала близько 120 злотих, а подружжя Лангсарів мало доволі скромний дохід. І неначе мало було тих нещасть, так ще й власник будинку пригрозив молодому подружжю, що виселить їх, якщо вони не наведуть лад зі своїм псом.

Не маючи іншого виходу, господарі песика мусили віддати його в добрі руки, щоб уникнути подальших претензій і штрафів, які загрожували їм повним банкрутством. Ось таким сумним було завершення собачої ідилії.

Підготувала Олена БУЧИК