На початку ХХ століття у Станиславові було ще небагато велосипедистів.

Так, у жовтні 1904 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що магістрат видав уже 167 легітимацій на водіння велосипеда, тобто спеціальних дозволів. Ще 33 велосипедисти були військовими, і їм було непотрібно отримувати легітимацію від магістрату, пише Західний кур’єр. 

Крім того, певна кількість роверистів їздила без легітимації, що було порушенням правил і загрожувало штрафом. Незважаючи на таку скромну кількість велосипедистів, у місті вже тоді траплялися велосипедні випадки. Доказом цього є фейлетон, опублікований у травні 1901 року в тому ж часописі:

«Панове велосипедисти вигинаються, неначе підкови, і безжально наїжджають на всіх і все, що лише трапиться в них на шляху: дітей, дорослих, тварин, візки і вози, дерева, паркани… Навіть на кам’яниці, можете мені повірити. Сам бачив одного велосипедиста, який спочатку цілком спокійно їхав собі вулицею, так ніби не мав жодних лихих намірів. Аж раптом пришвидшив їзду та як уперіщиться колесом і чолом об фасад кам’яниці! Аж підскочив і ледь не вдарився ногами у вікно першого поверху. Я навіть розхвилювався, бо що як та кам’яниця не застрахована? Пані, яка в той момент якраз виглядала у вікно, мало не зомліла, коли перед її носом промайнули дві задерті ноги, а господаря тих ніг не було видно…».

До речі, підвищення аварійності було не єдиною проблемою, яка з’явилася з розвитком велосипедного руху. Велосипеди часто крали, так що втратити улюбленого «залізного коня» було дуже легко. Наприклад, у серпні 1908 року нахабний злодій украв велосипед у директора школи в Крихівцях. Очевидці стверджували, що крадій просто сів на велосипед як на свій власний і поїхав у невідомому напрямку.

Підготувала Олена БУЧИК