Неділя, 26.05.2024, 01:07:36

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2020 » Травень » 31 » Коломийськими вулицями з Енциклопедією Коломийщини: проспект Відродження
19:15:29
Коломийськими вулицями з Енциклопедією Коломийщини: проспект Відродження

"Дзеркало медіа" продовжує публікувати статті з історії коломийських вулиць, надруковані в Енциклопедії Коломийщини, яка видається у Коломиї від 1996 р.  Побачило світ 9 зшитків-томів цього унікального видання, яке містить різноманітну інформацію про наш край. Зауважимо, що автором публікацій про коломийські вулиці є відомий місцевий краєзнавець Степан Андріїшин.

Нещодавно  розповідали про вул. Карпатську, проспект Грушевського і вул. Бандери. 

Сьогодні пропонуємо статтю з Енциклопедії Коломийщини про проспект Відродження (від 2001 р. - проспект Чорновола).

Це центральна вулиця Коломиї, яка бере початок від площі Відродження, що навпроти ратуші, і веде до вул. Січових Стрільців. Довжина до 600 м.

Жодна з вулиць міста не зазнала такого впливу від змін політичних систем, як центральна, і цей вплив відбився найперше на її назвах: Ягайлонська (до 1928), Пілсудського (1928-39), Леніна (1939-41), Гетьмана Мазепи (1941), Гавптштрасе (Головна, 1941-44), знову Леніна (1944-90), від 1990 р. — проспект Відродження (від 2001 р. - проспект Чорновола - ДМ).       

У Коломиї з відомих причин не збереглося повідомлень про давню топоґрафію і, цілком можливо, що саме проспект Відродження з’єднував первісне місто з Прасольним гостинцем, яким давні купці везли коломийську сіль шляхом на Обертин. Згодом у період розбудови Коломиї і особливо з відкриттям Львівсько-Чернівецької залізниці 1866 року, місто почало розвиватися і забудовуватися в північному напрямку до залізничного двірця, і вийшло далеко за межі колишніх оборонних укріплень.

Тодішня забудова, хоч і насичена різними архітектурними стилями середини 19 — початку 20 ст., все ж справляє враження гармонійної цільності. Цьому безумовно сприяло суворе дотримання традиційного тоді периметрального фронту забудови головних вулиць, чого вже не можна сказати про будівництво, яке велося у повоєнний період і в 1970-80-ті. Особливо дисонуючим порівняно з навколишніми забудовами стоїть зведений наприкінці 1970-х на проспекті Відродження № 45 багатоповерховий будинок  пошти.

Проспект  — віддавна місце осідку панівної верстви Коломиї, і всі збудовані тоді кам’яниці були власністю аристократії. Поруч з житловими приміщеннями часом будували і адміністративні корпуси — староство, пошта, але більшість власників переважно здавали своє помешкання в оренду приватним особам - як під житло, так і під офіси та крамниці. На перших поверхах містилися приватні крамниці та вклади здебільшого євреїв та поляків, а також різні ремісничі майстерні, покої до снідань та ресторани, які в 1939-40 рр. були націоналізовані радянською владою. Проспект Відродження, як один з найбільш живих артерій історичного центру, за всіх систем, незалежно, чи він виступав під назвою «лінія А-Б», чи «стометрівка», чи «корсо» був улюбленим місцем для прогулянок, а також ділових зустрічей як молоді, так і старших коломийців.

Переважна більшість будинків  —   забудова середини 19 — початку 20 ст., фасади якої ще в 1950-і, внаслідок непрофесійного ставлення до ремонту історичного центру, частково втратили своє архітектурне оздоблення. Можливо, тому нова невибаглива забудова, яка виникла згодом в історичному центрі, не так гостро дисонує з заповідною зоною.

Будинок № 1, який за теперішньою нумерацією належить до проспекту, завдяки своєму розташуванню на розі кварталу суттєво впливає на топоґрафію середмістя, бо південна його сторона звернена до площі й відповідно наповнює інформативним змістом саме площу Відродження, в той час як східна сторона працює виключно на проспект Відродження. Але справа ускладнена тим, що в 1944 р. нумерація саме цього будинку зазнала принципової зміни, бо за австрійських часів будинок належав до площі й мав № 15, а після 1944 р. його зарахували до проспекту Відродження і надали йому № 1. Таким чином весь непарний бік зазнав суттєвої зміни і, скажімо, теперішній буд. № 3 колись мав № 1, а буд. № 5 —   № 3. У сучасному буд. № 1, кімнати якого виходять на проспект Відродження, нагорі були номери готелю «Беллє-Вує» з покоями для сніданку і рестораном, а внизу містився фірмовий взуттєвий магазин, головний склад роверів, спортивних та мисливських знарядь, а також різноманітних зразків зброї; у 1941-44 рр. там тримали свою крамницю брати Венґренюки з   Шепарівців.

У горішніх кімнатах буд. № 3 містився готель і кав’ярня «Ціта», де щоденно грав оркестр, кімнати для більярду, гри в шахи, карти, а також стоматолоґічний кабінет. Внизу ще від австрійських часів була львівська цукерня. Поруч, ще від 1885 р., стояла промислова гуртівня змішаних товарів, парфумерна крамниця. По Другій світовій війні, як у буд. № 1, так і в суміжному з ним № 3, всі торгові площі підпорядкували міськторгу, а від 1970 р. після відповідних реконструкцій та переобладнання приміщень — міському відділу управління торгівлі, на базі яких згодом виник продуктовий торговий комплекс «Коломиянка».

У буд. № 5, в якому тривалий час міститься крамниця галантерейних і косметичних товарів «Берізка», за австрійських часів у горішніх кімнатах працював готель «Брістоль» з покоями для сніданку та ресторану (стара нумерація буд. № 3). У рекламі з 1911 р. повідомлялося: «Готель «Брістоль» і «Беллє-Вує» з рестораном М. Бора займають 30 кімнат». У 1941-44 рр. в приміщеннях внутрішнього двору містилася редакція ґазети «Воля Покуття» — органу Окружної управи та Проводу ОУН, відповідальним ред. був Я. Христич. На ґазеті того часу (1941) зазначена адреса ред.: вул. Гетьмана Мазепи, 3, а вже згодом (1942-44) — нова назва: вул. Головна та Гауптштрасе. Тоді ж у тому приміщенні в 1941-44 рр. працювала й редакція «Останніх вістей» — додатка до «Волі Покуття»; у 1945-50 рр. там готували вже іншу ґазету — орган коломийського МК ВКП(б) «Червоний прапор». У 1942 р. в кімнатах другого поверху тимчасово жив з сім’єю Д. Николишин, відселений німцями з вул. Дідушицьких, на якій тоді заснували ґетто. Д. Николишин працював тоді літературним редактором «Волі Покуття», і на його вечори фортепіанної музики часто приходили італійські офіцери, військова частина яких перебувала під ту пору в Коломиї. З квартирою Д. Николишина межували кімнати сім’ї Я. Христича. Внизу, в кімнатах внутрішнього двору, стояли верстати міської друкарні, а службове приміщення її директора О. Кічака стало місцем підпільних зустрічей, на яких неодноразово бували найвищі члени проводу ОУН: Ярослав Мельник («Роберт»), Василь Федюк («Курява»), Василь Андрусяк («Різун») та ін. Після війни, в 1945-53 рр., там працювала друкарня Станіславського облуправління поліґрафії, в якій друкували «Червоний прапор» та «Червоний промінь».

Під № 9 була кушнірська майстерня, а також крамниця готового футра, під № 11 за Польщі працювала майстерня М. Хом’яка з виготовлення сідел та кінської упряжі; під № 13 — фірмова крамниця цукерок, а по війні тривалий час містилася «Військова книга», згодом фотосалон «Коніка», філія Київського торгового дому. У буд. № 15 (знесений після війни) — у 1930 р. був склад годинників та радіоприймачів, а також палітурня та канцелярські товари; у №19, де тепер крамниця «Інформ-преса», містилася кравецька майстерня; у буд. № 21, в якому тепер зали «Перукарні», раніше була кав’ярня «Рояль», згодом — готель і ресторан Яна Берґа, а також офіс фірми, що відала будовою мостів і аптека «Під опікою» К. Вітославського. Під № 23, в якому містилася від 1950-х військторгівська крамниця «Супутник», за Польщі була перукарня «Антоні», з окремими кабінами для мужчин і жінок; крамниця для взуття «Саламандра», а в кімнатах горішнього поверху — покої лікаря Н. Крумгольця; фотомайстерня А. Сеньковського та канцелярія Королівського парового броваря (с. Королівка). У буд. № 25, де тривалий час міститься клуб товариства глухонімих (УТОГ), у 1931-38 рр. була друкарня Ш. Тайхера, в якій 1932 р. Я. Куник друкував прокомуністичну ґазету «Наша правда», а у подвір’ї була столярна майстерня Л. Гладунського, що виготовляла високохудожні й костельні меблі. Під № 27 містилася крамниця емальованого кухонного посуду і майстерня для виготовлення чоловічого та дамського взуття, під № 35 — крамниця з товарами уніформ, сукнями та чоловічим цивільним одягом. У буд. № 37, який ще в 1950-ті був знесений як аварійний, за повідомленням І. Білинкевича, містився заїзд, в якому 17-20 червня 1880 р.  І. Франко прожив свій важкий тиждень у голоді й написав кілька творів. Згодом були знесені всі партерові будинки № 29—41 як аварійні, а на їх місці штучно засаджено сквер. У буд. № 43, що на розі вул. Й. Кобринського, від 1903 р. містився ресторан «Гамбрінус», у 1939 — редакція ґазети «Червоний прапор», у 1941-44 рр. — ресторан «Deutsches Eck» («Німецький Куток»), яким завідував українець Д. Кваснюк; по війні — спочатку «Чайна», «Їдальня № 6», «Українські страви».

На території, де сьогодні будинок   пошти і суміжний з нею сквер, у 1939-41 рр. на жовтневі та травневі комуністичні свята встановлювали тимчасову урядову трибуну, повз яку проходили перші радянські демонстрації. Починались вони традиційно з військового параду, який закінчувався ефектним маршем окремої кавалерійської частини.

У буд. № 47, який спеціально збудували для пошти і в якому, як і в новій п’ятиповерховій будівлі під № 45, розміщені всі телеґрафно-телефонні та поштові служби, в перші дні після військового перевороту 1 листопада 1918 р. містився Військовий комітет на чолі з сотником В. Бемком. Буд. № 49, в якому тепер службові кабінети вузла зв’язку та електрозв’язку, раніше був житловим будинком, який винаймав директор Коломийського шпиталю — хірурґ С. Каліневич; у 1890 р. в ньому відкрив фотоательє Е. Юркевич; згодом бюро у справах еміґрації до країн Америки, а також кабінет лікаря-рентґенолога Дмитра Станкевича. Під № 51, в якому містилося відділення для розповсюдження преси, від поч. 1890-х був фотосалон «Мариля» В. Дроздзєвича, а в сквері, що виник між буд. № 51 і № 53, де від 1990 р. домівка колишніх політв’язнів, у 1989 р. був відкритий пам’ятник членам коломийського окружного КПЗУ. У буд. № 55, що на розі вул. І. Франка, до 1939 р. була польська школа ім. Коперника, у 1939-41 рр., 1944-48 рр. там працювала педшкола, у 1941-44 рр. — укр. школа ім. Л. Українки (дир. В. Проців), відтак СШ № 2 (дівоча), а від 1953 до 1991 р. — служби міськвиконкому; у червні-жовтні 1990 — редакція «Вісника Коломиї»; після 1991 р. — податкова адміністрація і соцзабез.

У буд. № 2 ще від 1890-х містилася крамниця з дичиною, фруктами з південних країн та делікатесами; кімнати з широким вибором паперових виробів і канцтоварів; крамниця з верхнім одягом та кушнірська майстерня. Після 1920 р. там уже ресторан і кімнати для сніданку, а також крамниця чоловічої та жіночої білизни, годинникарська та ювелірна майстерні. Під час Першої світової війни будинок зазнав великих пошкоджень, але згодом його заново відбудували. У буд. № 4 діяв торговий дім «Продукція», велика гуртівня якого займала приміщення у внутрішньому дворі будинку, в кількох кімнатах було експедиційне бюро, фірмова крамниця взуття, службові кабінети торгового банку (залічкового товариства), а також аптека Д. Бехера і книгарня Є. Чабака.

Під № 6, що був власністю голови спілки різників Я. Стадниченка (він мешкав на вул. М. Верещинського), в центральних кімнатах містився «Банк Покутської землі»; в тому крилі, де містилася хлібна крамниця, була перукарня; декілька кімнат займало бюро фабрики рільничих машин братів Плезя, крамниця солодощів та овочів В. Баранюка, а також рибна крамниця. У внутрішньому дворі будинку стояли великі склади нафти, свічок та різних мастил, про що досить красномовно сповіщала його реклама: «Нафта печеніжинська, мило з фабрики Рожновського, щітки з Кракова, олія і терпетина крайові». Сам Я. Стадниченко тримав свою крамницю з ковбасними виробами і м’ясом в буд. № 4. Під № 8 ще від 1890 р. містилася крамниця фарфору, шкла, ламп і дзеркал, а також великий вибір рам, у 1930-і там містився магазин заморських вин, коньяків, рому та горілки. Під № 10 була майстерня для виготовлення парасоль; у буд. № 12 — склад рільничих машин. Після війни знесли як аварійні буд. № 10, 12, 14 і згодом на тому місці вибудований новий № 12, де тепер фотолабораторія «AGFA».

Під № 16 на другому поверсі була фотомайстерня М. Гнатківської та крамниця з машинами до шиття і писання; а в 1941-44 рр. там квартирувала українська поліція, але згодом перебралася на вул. Ринок, 21, навпроти універмагу «Коломия»; тепер там ощадна каса та обмінний пункт валюти банку «Аваль», а також кафе «Півник». У буд. № 18 продавали збіжжя, а під № 22 тривалий час — посуд та господарський крам. У 1996 р. ця крамниця перейшла у власність агрофірми «Прут», і після відповідного ремонту тут постала продуктова крамниця «Світлана». На скруті вул. Валової, що поруч з буд. № 24, у 1942-43 рр. німці влаштували головний вхід до ґетто, який суворо охоронявся і при ньому постійно чергував німецький поліцай. У буд. № 24, ще від кінця 19 ст. на першому поверсі містився ресторан, після 1920 — кав’ярня «Варшавська», від 1937 р. — ресторан і кав’ярня «Полонія», в інших помешканнях — майстерня і маґазин капелюхів і шапок, крамниця мод Ісидори Німкевич, а в подвір’ї — майстерня з виготовлення возів М. Німкевича. Після 1939 р. там була їдальня спецторгу для військових; до сер. 1950-х — ресторан «Карпати», згодом — їдальня «Трембіта»; від сер. 1980-х — «Дієтична їдальня», опісля кафе  «Лаванда». Під № 26 була майстерня з виготовлення різних написів і вивісок, а також католицький готель «Фріц» з кімнатами для сніданків і ресторану, м’ясна крамниця і помешкання польського лікаря Якуба Сєроти. Згодом там було дитяче кафе «Казка».

У буд. № 28 в 1920-30-і скликало до себе офіцерське казино з відкритими кортами для великого тенісу та кількома залами з музикою, з кімнатами для сніданків і ресторану. Після Другої світової війни і переобладнань там залишилося тільки одне приміщення, де розмістилась районна, а згодом міська бібліотека. У другій половині 1970-х навпроти збудували ресторан «Черемшина» і торгово-кулінарний комплекс, а на початку 1980-х за проєктом коломийського архітектора М. Шевчука для нього виготовили дах в яскраво вираженому гуцульському стилі з елементами народної дерев’яної архітектури. Від 1996 р. — там торговий комплекс «Водолій» (співвласники М. та М. Юзюки).

Приміщення №30 ще перед Першою світовою війною австрійські улани використовували для своїх службових потреб і в ньому декілька разів проводили різні промислові й мистецькі виставки; згодом там був військовий склад, а після 1920-х його переобладнали під кінотеатр «Марс», який у 1939-41 рр. мав назву ім. С. Кірова, у 1941-44 рр. — «Вікторія», у 1944—1990 рр. — знову ім. Кірова, від 1990 р. — дитячий кінотеатр «Джерело». У буд. № 32  раніше працювала дитяча лікарня, згодом дитяча поліклініка. Збудували його в 1860-і й використовували до 1939 р. як староство.

Від осені 1939 р. там квартирували спочатку радянські військові структури, в 1941 р. — угорська жандармерія, згодом німецьке відомство, а від весни 1944 до 1950-х, як в основному корпусі, так і в навколишніх допоміжних приміщеннях містилися слідчі відділи МВС.

Від проспекту  на схід і на захід пролягає низка бічних вулиць: Гетьмана Сагайдачного, П. Куліша, Валова, бульвар Л. Українки, а також вул. І. Вагилевича, Я. Головацького та Й. Кобринського.

Далі буде...


Переглядів: 331 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024