30 років тому, 9 жовтня 1990 року, в Івано-Франківську знесли пам’ятник ідеологу комунізу Володимиру Леніну. “Але звільнення від минулого все ще триває”, – наголошує Володимир В’ятрович, історик, політик, очільник команди “Європейської Солідарності” до Івано-Франківської обласної ради.

Спорудили пам’ятник Леніну в Івано-Франківську у 1970-х. Він стояв у самому центрі міста – на площі перед драмтеатром та тодішнім готелем «Україна». Зараз на цій площі домінує патрон міста Іван Франко.

Франківський Ленін був найбільш монументальний серед обласних пам’ятників – всі інші були менші і скромніші. Тутешній, заввишки в триповерховий будинок, мав вражати. А ще слугувати своєрідною трибуною – біля ніг вождя на річницю жовтневого перевороту 1917 року в Росії, який іменували «Жовтневою революцією», на демонстрацію 1 травня влаштовували трибуни. На них приймали парад керівники області і компартійного осередку. Партійці в той час фактично керували областю – були кураторами всіх напрямів, галузей і підприємств та разом із КГБ «смотрящими» за людьми. Паради до Леніна шли через стометрівку – колони з червоними прапорами, транспарантами про щасливе життя та кульками зупинялися біля трибун під монументом. З гучномовця лунало комуністичне гасло, а колона кричала «Ура!».

Коли скидали Леніна, франківці вперше скандували «Ганьба!».                        

Напередодні, 6 жовтня 1990 року, голова міста Ярослав Тайліх підписав ухвалу міськради «Про демонтаж пам’ятників В. Ульянову (Леніну, – ред.) в м. Івано-Франківську». В день повалення сотні франківців оточили монумент. Нечисленні комуністи намагались боронити Леніна, але їх попросили вступитися. Компартійних керівників не було. Пам’ятник знімали краном. Під кран ніхто не лягав.

Бетонного Леніна на постаменті тримала металева арматура. Щоби його зняти, довелося зваркою випалювати штирі. Ленін подався і упав тільки після того, як зваркою переплавили металеву арматуру, що міцно тримала його на п’єдесталі. На це пішов увесь день. Вантажівкою пам’ятник спочатку відвезли у підвал «білого дому», а вже з адмінбудинку через кілька років Леніна доправили на територію комунального підприємства. Там його розрізали, бетонну частину використали як будматеріал. А мідь, у яку була вдягнена бетонна скульптура, у 2008 році здали в брухт – за ці гроші видали книжку Мирослава Давидіва «Українська національна ідея».

Перша хвиля повалення пам’ятників Леніну пройшла в Західній Україні у 1990–1991 роках – демократичний рух проти комуністичного «совка» супроводжувався знесенням монументів «вождю світового пролетаріату». Процес демонтажу комуністичного ідола проводився відкрито, за рішенням місцевих рад, більшість в яких належала національно-патріотичним силам.

«Це був символічний акт розривання ідеологічних зв’язків з радянською системою», – зазначає історик, ексдиректор Інституту національної пам’яті, ініціатор руху декомунізації, нардеп «Європейської Солідарності» Володимир В’ятрович.

«Комуністичне минуле – один з важелів, який використовує Росія, щоби закріпити свій вплив в Україні. Тому декомунізація, крім вирішення гуманітарних проблем і відновлення справедливості стосовно жертв тоталітарного режиму, має ще одну важливу місію і завдання. Це питання пов’язане з безпекою. Що менше буде в Україні носіїв радянської свідомості, то менше у нас буде небезпеки російської агресії», – підкреслив Володимир В’ятрович. 

Декомунізація – це тільки перший крок «гуманітарного» звільнення України. Зараз країна знімає комуністичні нашарування, а за ними часто йдуть імперські. І з ними теж треба боротися, наголосив Володимир В’ятрович, очільник команди «Європейської Солідарності» до Івано-Франківської обласної ради.