Свого часу відомою у Галичині була родина Заклинських. Її представники відігравали важливу роль у культурно-громадському житті краю. Однак мало хто знає, що коріння цього славного роду походить із Галича, де ще дотепер мешкають люди з таким прізвищем. Щоправда тут зустрічається його варіант - Заклінські.
Як вдалося з’ясувати, ще у першій половині ХІХ століття синові одного галицького ремісника з цієї родини, вдалося вивчитися на священика. Це був Онуфрій Заклинський (1777 -1832). Він перед висвяченням одружився із Марією Туркевич. Парафію о. О. Заклинський отримав у с. Озеряни (тепер Тлумацького району), де працював довший час. У подружжя народилось восьмеро дітей. З них п’ять синів: Гнат, Олексій, Михайло, Іван і Теофіл та три доньки.
Сталося так, що батьки померли досить скоро: мати у 1829 році, а батько пережив її на три роки і помер під час епідемії холери. Ще за життя батьки видали заміж за священика Андрія Щуровського, пароха с. Вовчківці (тепер Снятинського району) дочку Софію. Двох молодших сестер вона після смерті батька забрала до себе. А сини мусіли собі самі давати раду у житті. Двоє з них Гнат та Олексій стали священиками.

Гнат Заклинський (1818-1866) після навчання у Станиславівській класичній гімназії, а відтак на теологічному факультеті у Львові усе життя був греко-католицьким священиком у Маріямполі, коло Галича. Він був одружений з дочкою Станиславівського бургомістра в 1809-1815 рр. Антіна Вісгофера Осипою-Катериною (1826-1894). Вона була високоосвіченою жінкою і в усьому допомагала чоловікові. У Гната і Катерини Заклинських було троє синів – Леонід, Роман та Корнило. Після смерті чоловіка Катерина із синами в 1867 році переїхала на постійне проживання до Станиславова. Всі сини о. Гната Заклинського стали відомими громадськими діячами, письменниками, збирачами фольклору.

Олексій Заклинський (1819 – 1891) навчався у Чернівецькій гімназії та правничому факультеті Віденського університету. Виконуючи останню волю батька, теж став священиком. Працював у м. Городенці, м. Козлів Бережанського деканату на Тернопільщині, у Старих Богородчанах та Надвірній. Навесні 1865 року знову переведений до Старих Богородчан, де прожив до смерті. Він одружився із Терезою, дочкою о. Івана Андроховича, пароха в Трибушанах. У 1860 р. Тереза Заклинська померла. В Олексія та Терези Заклинських було теж троє дітей: дочка Текля та сини Іоан-Теофіл та Онуфрій-Нестор. Перший, як і батько, став священиком у Старих Богородчанах, а другий - лікарем, працював у м. Козлові, де заразився тифом і помер.
Михайло Заклинський вибрав професію військового. Він ще за життя батька хотів ним стати, а тому після його смерті вступив до відділу уланів (вид легкої кавалерії). Наймолодший Теофіл мріяв стати художником. Він навіть учився у Відні, але, на жаль, молодим помер. Похований на віденському цвинтарі «Верінг». Про долю Івана Заклинського нічого не відомо.
Про представників родини Заклинських відомостей є достатньо, тому немає сенсу переоповідати їхні біографії. На жаль, нам не вдалося відшукати інформації чи підтримували Заклинські зв’язок із Галичем, звідки походило коріння їхнього роду. Але один промовистий факт таки існує. Син Гната Заклинського - Леонід 19 лютого 1881 року записав у місті весільний обряд. Можемо припустити, що він був на весіллі у когось із недалеких родичів. Цей рукопис-зошит, як твердить академік Володимир Качкан, зберігається серед родинних паперів. Він має безперечно наукову та історичну цінність, адже описує не сільське весілля, а те, яке проходило у міському середовищі. Було б добре ті записи розшифрувати і ввести у науковий обіг.

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»