760 років тому в місті Дорогочині (тоді волинському, а нині польському) посланці Святого Престолу увінчали князя Данила Романовича короною та нарекли королем Руси. Коронація Данила була визнанням його ролі як щита від монгольської орди і мала стати першим кроком до європейської інтеґрації наших земель. Але не стала… Багатовекторний Данило Обставини, за яких галицько-волинському князеві вручили корону, вказують на, як тепер би сказали, багатовекторність його міжнародної політики. Хрещений за візантійським обрядом Данило Романович погоджувався прийняти вінець від римської католицької церкви й водночас попивав кумис у шатрі хана Батия. Він жорстоко придушував опір галицьких бояр і ходив війною на європейських сусідів. Усе це князь робив, зрозуміло, не заради розбудови майбутньої української держави і навіть не задля євроінтеґрації, а щоби зберегти свою вотчину для нащадків, сподіваючись на процвітання династії на успадкованих і завойованих землях. Стосунки Данила з Папським Престолом отримували неоднозначну оцінку в істориків минулого. Скажімо, історіографи 18 століття Якоб Август Гоппе та Йоган Хрiстiан Енґель вважали князя підступним чоловіком. "Хитрий Данило намагався замилити очі й Святому Престолу, й полякам тим, що заявив про свій намір перейти до латинської церкви", - писали вони у виданій 1792 року у Відні праці "Давніша й новіша історія королівства Галичини й Лодомерії". Натомість історик 16 століття Матвій Стрийовський у "Хронiцi польській, литовській, жмудській i всiєї Русi" наголошує, що папський легат – сицілійський абат Опiзо – приніс Данилові "корону королевськую і скіпетр за єго славнії діла рицарськії і за звитязтва над многими панствами". Після коронації у Дорогочині король Данило зайняв вичікувальну позицію. Запроваджувати католицизм на підвладних землях не квапився, що викликало невдоволення папи Олександра IV, який у 1257 роцi призвав короля до покірливості Святому Престолові. До речі, з листопада 1257 року автор Галицько-Волинського літопису перестає називати Данила королем, що може свідчити про різке погіршення його стосунків з Римом аж до розриву й утрати королівського титулу. Після смерті Данила Галицького його син Лев не успадкував титулу короля, тому можна припустити, що Руське Королiвство так і не здобуло визнання у Європі. Непослідовність Данила у церковних справах, очевидно, не дозволила Папі опертися на Русь як на надійного союзника.
Пропала корона Ідею української монархії нині не обговорюють навіть на рівні політичного курйозу. Якщо й були охочі, то залишилися у 1990-х. Вважають, що для королівства в Україні нема ні історичного, ні ментального ґрунту. Хоча саме таке бачення могло би допомогти збагнути тодішню й теперішню ситуацію на українських теренах. Недаремно свого часу івано-франківський історик Володимир Полєк у своїй праці, присвяченій коронації Данила Романовича, зі смутком констатував: "Брак ідеї української корони був одним iз основних чинників, чому Україна не об’єдналася в єдиний і міцний державний організм, а пізніше, засліплена блиском чужих корон, потрапила під чуже панування". Але Україна втратила не тільки ідею королівства, але й давні символи королівської влади. Дослідники дотепер достеменно не з’ясували, чи збереглася і де перебуває передана папою Iннокентієм IV Данилові Галицькому корона. Відомо, що внук Данила, Юрій I теж називав себе королем Русі, хоча за яких обставин він добився цього титулу точних відомостей немає. Польський хроніст Ян Длуґош лише зазначив, що папа Римський Климентій закликав короля Юрія, щоб "він не занедбав прийняти послух та унію з Римською Церквою". А український історик Чубатий прямо стверджує, що перед тим папа прислав внукові Данила корону з пропозицією переговорів про унію. Ймовірно, що після смерті Юрія I (близько 1308 р.) в Галицько-Волинській державі було вже дві корони. У Львівському літопису під 1339 роком записано, що польський король Казимир III, зайнявши Львів, заволодів великими скарбами, серед яких були дві діадеми, туніка та престол. Якщо припустити, що «діадемами» були корони Данила Галицького та Юрія I, то їхній шлях простежується до Кракова. До речі, є свідчення, що на початку ХХ століття майбутній греко-католицький єпископ Юліан Пелеш та професор Київського університету Володимир Антонович бачили у Краківськiй катедрі на Вавелі хрест, нібито зроблений із галицьких корон-діадем. Відомо, що корони, які побутували в Священній Римській імперії мали вигляд обруча-діадеми з нашитою на нього шоломоподiбною шапкою із парчі, увінчаною шишаком, до якого кріпилася або золота кулька, або хрест чи дорогоцінний камінь. Якщо королівськi діадеми Данила та Юрія стали здобиччю Казимира III, то корона-шапка могла зберегтися до нині. Король Данило мав у Перемишлі замок, тому, за переказами, віддав свою корону на зберігання у Перемиський катедральний собор святого Івана Хрестителя. У 1767 році цю шапку начебто переробили на митру перемиських греко-католицьких єпископів. За свідченнями старенького дяка дрогобицької церкви Онуфрiя Сенюха, який на початку ХХ столiття служив у консисторії у Перемишлі, у той час він бачив корону-митру цілою і неушкодженою. Післяд час захоплення міста російськими військами у 1915 році у перемиського єпископа Костянтина Чеховича митру відібрали офіцери царської армії. Її буцімто повернули до Перемишля 1922 року після втручання Ліги Націй. У 1928-му чеський фотограф Поморіч навіть сфотографував митру у палаті перемиського єпископа Йосафата Коциловського. Події Другої світової війни знову ховають слід митри-корони. Але 2 жовтня 1966 року уродженець Iвано-Франкiвська Олександр Ясеницький написав листа до Володимира Полєка, в якому повідомив, що 1942 року єпископ Коциловський передав історичну реліквію у Ватиканський музей із застереженнями повернути її після війни або Греко-Католицькій Церкві в Перемишлі, або урядові Української держави. Згодом такого ж листа Ясеницький надіслав до Міністерства культури УРСР, його текст часто цитувався в тодішній українській діаспорній пресі. Офіційний Ватикан ніяк не зреагував на публічний виступ Ясеницького. Втрачене королівство ...Життя короля Данила історик Костомаров назвав трагічним. Очевидно, з цим треба погодитися. Трагедія першого українського короля бачиться в тому, що йому так i не вдалося зайняти належне місце серед тогочасних монархів Європи. А також у тому, що він не залишив своїм нащадкам ні королівського титулу, ні королівської корони. Давня звичка порпатися в старих ранах i ятрити душу змушує нас сьогодні наполегливо шукати Данилову корону – у Польщі, Росії, Німеччині чи Ватикані. Щоби знайшовши, зробити символом, який би постійно нагадував про те, як 760 років тому Україна-Русь ледь не стала невід’ємною частиною тодішнього «євросоюзу». Богдан Скаврон
|
