Як і в сучасному Івано-Франківську, у давньому Станиславові було немало ентузіастів, які досліджували історію міста і краю. І саме завдяки їхній праці сучасні поціновувачі нашої минувшини мають багатий матеріал для вивчення, адже давні дослідники послуговувалися історичними джерелами, які на сьогоднішній день втрачені або недоступні для вивчення.
Спробуймо згадати хоча б основних краєзнавців і найцікавіші краєзнавчі події старого Станиславова, пише Західний кур’єр.
Краєзнавство в ХІХ столітті
Найдавнішим літописцем Станиславова прийнято вважати М. Грибовича. У міському архіві колись зберігалася його рукописна праця «Історія окружного міста Станиславова в Галичині в 1847 році». Вона складалася з 28 сторінок і мала три розділи. У «Кур’єрі станиславівському» за 1935 рік були опубліковані уривки з неї. Згодом рукопис Грибовича безслідно зник, тому лише уривки дають нам уявлення про працю цього міського літописця.
Ще одним відомим дослідником міської історії був Садок Баронч. Він народився 29 квітня 1814 року у Станиславові, в родині небагатого вірменина Григорія Баронча. Навчався у Станиславівській гімназії, потім на філософському факультеті Львівського університету. Після закінчення навчання працював учителем в Отинії. В 1835 році Баронч вступає до католицького ордену домініканців, згодом оселяється в монастирі. В монастирських архівах він вивчав стародавні рукописи, а крім того, ще й розпитував старожилів і занотовував свої власні спостереження. Помер 2 квітня 1892 року. Його перу належать 30 монографій та близько 70 статей. Але найбільш цінними для нас є «Пам’ятки міста Станиславова», які були видані у 1858 році. Крім сухих фактів, Баронч наводить у своїй праці міські легенди і спогади сучасників.
Особливо популярним серед сучасних краєзнавців став Алоїз Шарловський. Як не дивно, за свого життя він був майже непоміченим у науковій спільноті, але здобув широке визнання вже після своєї смерті. Найбільш відомою стала його праця «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного», видана у 1887 році. Алоїз Шарловський народився 2 грудня 1845 року в невеличкому містечку поблизу Каунаса в родині Іґнація Шарловського та Анни Ґінет. Після закінчення гімназії взяв участь у повстанні 1863 року проти Російської імперії і в ході бойових дій отримав поранення. Підлікувавшись у шпиталі, Шарловський подався додому, але був заарештований і провів деякий час у в’язниці.
Оговтавшись від цих перипетій, він подався у Галичину і запалився ідеєю здобуття наукового фаху. Йому вдалося вступити до Яґеллонського університету, де він здобув звання маґістра філософії. Після закінчення університету в 1874 році Шарловський викладав у приватних школах Львова, Станиславова, Кракова. Одночасно він зайнявся вивченням історичних документів у архівах, і його перші розвідки стосувалися саме історії Станиславівського повіту та міста Станиславова. Цей період у житті Шарловського став найбільш плідним: з 1874 до 1906 року він написав свої основні праці. В 1900 році Шарловський переїхав до Кракова, де й помер у 1911 році.
В кінці ХІХ століття Іґнацій Камінський, колишній бургомістр Станиславова, опублікував свої мемуари на шпальтах газети «Кур’єр станиславівський». Завдяки ним сучасні дослідники дізналися багато цікавого про Станиславів у середині ХІХ століття. Дивним і незрозумілим є лише те, що Камінський і словом не згадав про період, коли він власне займав посаду бургомістра.
Серед цікавих краєзнавчих подій того часу варто загадати урочистості з нагоди 200-річчя Станиславова, які відбулися в 1862 році. Ратуша була яскраво освітлена й прикрашена святковими транспарантами, а місцевий поет Мечислав Романовський присвятив цій події вірш «Булава Станіслава Ревери Потоцького».
Початок ХХ століття
У цей період основною площадкою для краєзнавчих студій надалі виступала газета «Кур’єр станиславівський», де нерідко публікувалися цікаві розвідки. Автором деяких із них був Юстин Сокульський – відомий історик, публіцист і директор міської бібліотеки. На початку червня 1907 року він відзвітував про впорядкування унікальної книгозбірні, яка впродовж останніх двадцяти років зберігалася в одному з приміщень магістрату по вулиці Карпінського (тепер вул. Галицька 7-А). Сокульський систематизував книжки за тематикою: історичні, теологічні, філософські, літературні, природничі, шкільні тощо. Крім суто бібліографічної роботи, директор станиславівської книгозбірні займався краєзнавчими розвідками, кілька з яких навіть опублікував. Зокрема відомим є його історичний нарис «Станиславів у 1809 році», в якому йдеться про події австро-французької війни, коли Станиславівська фортеця прийняла свій останній бій.
Юстин Сокульський тісно співпрацював з відомим у місті колекціонером давніх артефактів – Леоном Кременецьким. Його помешкання в Станиславові називали справжнім музеєм. У газеті «Кур’єр станиславівський» Сокульський із захопленням писав про колекцію Кременецького: «В його колекції – давні гобелени, картини, марки, свічники, годинники, обладунки тощо. Але особливою симпатією пана Леона користуються артефакти з часів нашого мучеництва – від періоду Костюшка до Січневого повстання. Сюди входить велика колекція медалей, документів, серед них – п’ять печаток Національної Ради 1863 року, які заслуговують на особливу увагу, а також гравюри і світлини». На жаль, у 1913 році Леона Кременецького звинуватили у шпигунстві та організації мережі агентів, які вивідували інформацію про залізничне сполучення на Галичині. Його справа стала дуже гучною далеко за межами міста.
У вересні 1910 року в Станиславові було засновано краєзнавчу секцію при місцевому товаристві імені Словацького. 27 вересня того року відбулися її перші збори. Учасники обговорили план своєї роботи і вирішили у вигляді лекцій та доповідей висвітлювати різні аспекти історії міста і краю, зокрема культуру, економіку, громадську діяльність та діяльність різних національних громад. Учасники вирішили також зайнятися ґрунтовним вивченням наявних монографій, присвячених історії Станиславова та Галичини. Головою краєзнавчої секції було обрано пана Сяркевича, секретарем – пана Кобака. Товариство активно діяло також у 1911 році, а потім його діяльність завмерла.
Міжвоєнний період
Найвідомішим краєзнавцем цього періоду цілком справедливо можна назвати Юзефа Зелінського. Він народився 19 березня 1899 року у Львові в сім’ї робітника і селянки. З 1917 року навчався в офіцерській школі, куди вступив після закінчення гімназії. За агітацію ідей польської незалежності його незабаром виключили з цього навчального закладу і відправили воювати на італійський фронт. Згодом Зелінський служив у польському війську, звідки демобілізувався у 1921 році. Навчався у львівському університеті імені Яна Казимира, отримав ступінь доктора філософії. Після завершення навчання Зелінський переїхав до Станиславова і з 1925 року працював у Першій державній гімназії. Аби мати додатковий заробіток, він також викладав в українській гімназії.
За 14 років життя у Станиславові Зелінський написав близько 60 історичних розвідок про місто і Галичину. Готував велику історичну монографію про наше місто, але надрукувати не встиг – завадила війна. Ця книга була видана лише у 2021 році видавництвом «Лілея-НВ», а її переклад на українську мову здійснила авторка цих рядків.
З початком Другої світової війни Зелінський виїхав до Кракова. Був членом руху опору, дивом уникнув ув’язнення гестапо. Після війни написав кілька статей про розстріли німцями польської інтелігенції у Станиславові. У соціалістичній Польщі працював у краківській гімназії імені Сенкевича, пізніше став ад’юнктом Ягеллонського університету. Помер 1 вересня 1976 року.
Молодим і амбітним краєзнавцем міжвоєнного Станиславова був також Леон Штрайт. Він народився у Станиславові в 1913 році, здобув освіту юриста і певний час успішно працював за фахом. У вільний від правничої діяльності час писав вірші та досліджував історію рідного міста. Починаючи з 1936 року, в місцевій пресі виходили його краєзнавчі статті. Лише протягом трьох років їх вийшло близько двадцяти п’яти, а у 23 роки Леон Штрайт уже був визнаним краєзнавцем. Першою виданою книгою Штрайта була «Історія великої міської синагоги у Станиславові». У 1939 році вийшло її продовження – «Історія поступової синагоги у Станиславові». Стиль написання автора легкий та цікавий, а з його розвідок читач дізнається, який стосунок до тутешньої божниці мав командувач королівської артилерії, що вимагав львівський архієпископ від єврейської громади за дозвіл на будівництво синагоги, та чому у місті панічно боялися рабинського прокляття. З-під пера Штрайта вийшла також «Історія жидівської преси Станиславова». Леон Штрайт загинув у станиславівському гетто у 1942 році. На той час йому було лише 29 років.
Авторитетним краєзнавцем тодішнього Станиславова був і Чеслав Хованець (1899-1968). Він народився 29 червня 1899 року в Станиславові у сім’ї друкарського магната Станіслава Хованця. В 1926 році Чеслав Хованець опублікував свою першу історичну статтю про польсько-турецьку війну. Крім того, він віднайшов багато цінних фактів з історії Станиславова, зокрема, привілеї 1662 року про організацію ярмарків та ринків, про гарантії та свободи євреїв і русинів. У 1928 році він разом з групою однодумців організував у Станиславові виставку, присвячену історії міста. Експозицію розмістили у залах Каси ощадності (тепер вул. Мазепи, 14). Через рік на основі матеріалів виставки створили Покутський музей, який згодом став Обласним краєзнавчим музеєм. Високу оцінку тогочасних польських істориків отримала книжка Чеслава Хованця «Вірмени у Станиславові в XVII-XVIII століттях». У 1931 році Чеслав Хованець виїхав до Парижа, де почав працювати хранителем фондів Польської бібліотеки.
Серед цікавих краєзнавчих видань того часу варто згадати «Пам’яткову книгу Першої державної гімназії у Станиславові», яка вийшла в 1928 році з нагоди 200-річчя цього навчального закладу. То було солідне видання у твердій обкладинці, яке містило більше двохсот сторінок. Сюди ввійшли краєзнавчі розвідки з історії закладу, спогади колишніх гімназистів, біографії знаменитих випускників, а також детальний опис ювілейної церемонії зі списком учасників.
Значною краєзнавчою подією стала також виставка книжок і преси, яка відбулася в листопаді 1927 року за ініціативою місцевої молоді в залах «Просвіти» (нині вул. Шевченка, 82). Тут демонструвалося багато рідкісних і цінних екземплярів. Зокрема на виставці можна було побачити українські часописи, які виходили за часів ЗУНР, а також багато рідкісних українських видань.
Олена БУЧИК |
