У ХІХ столітті різники Станиславова складали окрему касту, яка нерідко диктувала свої умови міській владі та жителям міста. На початку ХХ ст. міську кримінальну хроніку час від часу «прикрашали» повідомлення про різноманітні конфлікти між різниками, нерідко з застосуванням ножів.
Взагалі різники в Станиславові мали репутацію людей нестриманих і агресивних. Так, у жовтні 1907 року місцеві різники Вольф та Пінкас Купфермани сильно побили свого колегу Йонаса Сіпсера через те, що він запропонував постачання своєї продукції війську, чим склав конкуренцію Купферманам. Сіпсер отримав такі важкі травми, що лікарі мусили добряче поборотися за його життя. Нападників було віддано під суд. Крім того, різники часто ошукували покупців і порушували норми торгівлі.
Ось що повідомила місцева преса в 1905 році:
«В нашому місті постійно чути скарги на несумлінність різників. Вони постійно підвищують ціни на м’ясо, але навіть за таку високу ціну на кілограм м’яса кладуть половину кісток і різноманітних м’ясних відходів. Переважна більшість різників ошукує на вазі. Сміливіші покупці протестують і пояснюють різнику, що платять за м’ясо, а не за кістки, але отримують таку грубу відповідь, що в другий раз уже не наважуються сперечатися. Наші пані вже до цього звикли і переносять то все терпляче, стримуючи своє обурення. Різники зовсім не дбають про споживача, бо знають, що він усе одно до них прийде, а якщо піде в інший магазин, то знайде там таку саму обслугу».
Місцева преса також зауважила, що старання влади навряд чи приведуть до подолання «м’ясного свавілля», якщо споживачі мовчки його терпітимуть. Громадськість закликали активно повідомляти про всі порушення. Мабуть, ці заклики подіяли, бо вже у жовтні того ж року в «Кур’єрі станиславівському» надрукували скаргу на місцевого різника Вольфа Брейнеса, який продавав несвіже м’ясо.
Олена БУЧИК |