Галицькі тюрми повністю змінювали життя людей, які з них виходили. І ці зміни здебільшого були не у кращий бік, адже після тюрми мало кому вдавалося стати повноцінним членом суспільства. Однак засуджені все ж не були позбавлені можливості «взятися за розум» і отримати хоча б мінімальну освіту.

При станиславівській тюрмі «Діброва» діяла трикласна школа, яку станом на 1903 рік відвідувало 218 в’язнів. В кінці липня учні здавали екзамени. Екзаменаторами були прокурор Шнайдер, прелат Литвинович, директор тюрми Брила та світські й релігійні наставники, які безпосередньо вели заняття.

За результатами екзаменів у 1903 році, з 218 учнів 201 отримав оцінку «дуже добре», «добре» і «задовільно». Лише сімнадцять осіб отримали оцінку «незадовільно». 55 учнів удостоїлися нагород за дуже добрі успіхи у навчанні.

Надання в’язням можливості отримувати освіту не у всіх викликало схвалення. Висловлювалися думки, що на злочинців не варто витрачати зусилля та ресурси, краще спрямувати їх на порядних людей. Упереджене ставлення до ув’язнених зберігалося навіть після смерті – на їхніх могилах навіть не вказувалися імена та прізвища, лише номери.

У 1903 році журналіст газети «Кур’єр станиславівський» писав: «На міському християнському цвинтарі я зайшов у якусь віддалену бічну алею. Мені в очі вдарило прикре видовище – могили тут були недоглянуті, рідко де можна було побачити лампадку. На скромних хрестах – номери. Це могили в’язнів. Невже навіть таїнство смерті не могло змити їхні провини і зрівняти їх з іншими людьми? Адже були й більш грішні за них, які тепер упокоїлися в розкішних гробівцях».

Смертність у станиславівській «Діброві» була вищою, ніж в інших галицьких тюрмах. Так, у 1898 році тут померло 29 в’язнів, що було навіть більше, ніж у Львові, де того року померли 25 засуджених.

Олена БУЧИК