На зламі ХІХ і ХХ століть австрійська влада розвернула значну активність на Прикарпатті, зокрема прокладала колії та будувала дороги, мости і віадуки. Проте державним чиновникам не завжди вдавалося знайти порозуміння з волелюбними гуцулами, що часом породжувало конфлікти, а інколи й бійки. 

Так, у липні 1908 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила про гучну судову справу. Перед судом постали два урядники – Кароль Гакер, начальник залізничної станції, і Йено Тот, комісар прикордонних військ, пише Західний кур’єр.

Їх звинувачували у тілесних ушкодженнях, нанесених Юрію Дидерчаку, селянину з Вороненки. Оскаржувані повідомили, що вони прибули з метою огляду прикордонних територій. Виконавши роботу, обидва урядника вирушили до найближчої ресторації. Аж тут їх обступили місцеві гуцули, ображені на урядників за всілякі утиски і перешкоди для тутешньої людності.

Почалася бійка, в ході якої обидва урядника намагалися боронитися, але все одно були повалені на землю і отримали від гуцулів кілька добрячих ударів дрючком. Після перевірки показань обвинувачених і свідків суд звільнив обох урядників від покарання. Двоє селян, які били урядників дрючками, отримали вісім і п’ять днів арешту, інших гуцулів відпустили за браком доказів провини.

І це була вже не перша сутичка гуцулів із працівниками залізниці. В 1900 році селянин з-під Надвірної Гриць Максимко час від часу навалював на колію гору каміння, а потім біг за потягом, що якраз проїжджав. Ще й голосно кричав: «Не їдь, бо не пущу!» Врешті-решт зупинявся перед купою каміння, тримаючи в руках заступ, неначе поліцейський жезл. Так Максимко протестував проти невигідної, на його думку, оборудки, в результаті якої він уступав шмат своєї землі для колії, а за те йому надавалася вдвічі більша площа в іншому місці.

Підготувала Олена БУЧИК