Побут в’язнів карно-слідчої тюрми у міжвоєнному Станиславові був доволі примітивним, проте в’язничне начальство намагалося слідкувати за їхньою гігієною.

Коли новий в’язень потрапляв до тюрми, його власний одяг забирали. Натомість видавали в’язничний однострій, а крім того, нового в’язня коротко стригли. Тогочасним складським начальником у в’язниці був старий, вислужений австрійський вахмістр, якого в’язні прозвали паном Гнилизною, пише Західний кур’єр. 

Справа в тому, що саме він сортував в’язничну білизну і роздавав її в’язням. Та білизна була погано випрана і мала неприємний запах. Тому в’язні так і називали складського начальника, переробивши слово «білизна» на «гнилизна». Вмивалися в’язні щоранку у своїх камерах із бляшаної мильниці, до якої вливали воду з глиняного дзбанка. Що два тижні вони приймали душ, який знаходився у підвальному приміщенні в’язниці.

Душові кабінки були перегороджені. До кожної кабінки входило по кілька в’язнів, і на них ключник пускав душ. Вода мала різну температуру, часом бувала надто гаряча чи надто холодна, і це викликало дикий вереск в’язнів. Після душу кожен в’язень отримував «чисту» сорочку, яку мусив одягати. Носити власну сорочку не можна було більше тижня, бо потім її треба було прати, а в’язниця приватного одягу не прала і не доставляла до пральнь.

Щоправда, інколи в’язням щастило отримати зовсім нову сорочку, яка ще не була у пральні. Але й така сорочка була з твердого та колючого матеріалу, так що не кожен в’язень міг її носити.

Підготувала Олена БУЧИК