Постійні запізнення учнів на уроки є справж­нім головним болем для вчителів. Цікаво, що у старому Станиславові цю проблему вдалося вирішити.

Принаймні, в українській гімназії, пише Репортер.

Довший час закладом керував директор Микола Сабат. Він тримав таку залізну дисципліну, що міг дати фору штрафному батальйону. Найбільше учні боялися потрапити до «чорної книги» пана директора. Про неї, а також про гімназійні порядки читаємо у спогадах Юліана Каменець­кого, який у 1918 році прийшов туди працювати молодим вчителем.

«Признаюся, що я зі страхом прийняв обов’язки вчителя, але вже скоро переконався, що воно не так страшно, як мені здавалося. Мені подобалися дисципліна і великі вимоги директора до вчителів та учнів.

Учнів упускали до будинку школи точно о 7:45, а тоді вже по всіх коридорах були дижурні вчителі, які стежили за порядком. На п’ять хвилин перед восьмою був дзвінок, тоді кожний учитель мав бути перед клясою, у якій мав свою лекцію. На третій дзвінок учителі входили до кляс і молитвою починали навчання».

Учні, які спізнилися, не мали права заходити до класу. Їх збирали в окремій кімнаті, далі туди приходив грізний директор і записував усіх до своєї «чорної книги». Наступного дня до канцелярії Миколи Сабата мали прийти батько чи опікун гімназиста, який насмілився запізнитись. Що він їм там розказував та як вони потім переповідали це своїм дітям, історія замовчує, але Каменецький пише, що то було для учнів «великою карою».

Тож запізнювалися гімназисти дуже рідко.

Іван Бондарев