На початку ХХ століття старостою Станиславівського повіту був радник двору Юліуш Прокопчиць. Він постійно наголошував, що є чесним і непідкупним чиновником і за життя не отримав жодного хабара.

Дійсно, гроші він не брав, бо для цього існував спеціально навчений секретар Йосип Желіг. Жодна справа, починаючи від паспортів і завершуючи торгово-промисловими концесіями, не вирішувалася без погодження всемогутнього Прокопчиця.

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Староство тоді було у готелі Камінського (на поштівці – ліворуч), що стояв на місці теперішнього «Укрексімбанку» на стометрівці. За аудієнцію в пана Прокопчиця секретар брав усталену таксу – 20 флоринів. А це була десь половина тодішньої місячної мінімальної зарплати. Отримавши хабар, Желіг запрошував людину до кабінету, ставав позаду та, хлопаючи прохача по плечу, гучно оголошував: «Шановний радник двору, цей пан просить про таке…».

Однак були випадки, коли відвідувачі не хотіли давати гроші, або обіцяли заплатити потім – після вирішення питання. Тоді Йосип Желіг просто привітно посміхався і відповідав, що він ще нікому не відмовляв.

Запросивши прохача до старости, він казав: «Шановний радник двору, цей пан просить про таке…», після чого показував з-за спини… дулю.

Іван Бондарев