У радянському Франківську час від часу один район міста бився з іншим. Звісно, не весь район, а молоді хлопці, яким не було куди дівати енергію.

Ця історія сталася десь у 1974 році. Тоді бахурі з одної околиці щось не поділили з батярами іншої. «Стрілку» набили на старому цвинтарі за готелем «Україна» (нині «Надія»), який тоді лише будувався. Битися домовились ввечері, коли вже стемніє, пише Репортер.

І ось, на старий цвинтар почали сходитися молодики з арматурою, велосипедними ланцами й штахетами від парканів. Хтось із пильних пенсіонерів сусідньої хрущівки зателефонував до міліції. Ті зреагували швидко: вже за 20 хвилин кладовище оточили міліцейські «бобики», почалася облава.

А в ті часи на цвинтарі промишляла банда розкрадачів гробниць, тож багато склепів стояли з вибитими віками. В одному з них і сховався хлопчина, який мерців боявся менше, ніж потрапити до відділку. Тихенько, як миша, сидів він у темряві, намагаючись не торкатися стін, де на полицях стояли домовини. Чув крики, свистки, бачив відблиски ліхтариків. Коли все стихло, подався на вихід, аж раптом відчув на потилиці чиюсь холодну долонь, і чоловічий голос тихо запитав: «А куди це ти зібрався?».

Читайте також: Легенди старого Станиславова. Коханець з револьвером

Вилетів хлопець звідти кулею, перші метрів 500 пробіг, як олімпієць. Але далі трохи заспокоївся та зрозумів, що то хтось сховався у склепі раніше, а потім зле пожартував.

Втім, ранком мама зауважила в нього на потилиці пляму сивого волосся у формі розчепіреної п’ятерні.

Іван Бондарев