Багато відомих людей після смерті «бронзовіють», перетворюючись на ідеальних персонажів з енциклопедій. Хоча, насправді, у повсякденному житті вони мало відрізнялись від пересічних мешканців, любили розважитись, пожартувати. Іноді навіть жорстоко.

Журналіст Володимир Безгачнюк поділився з Репортером цікавезною історією, де головними героями виступають два відомі франківці – письменник, поет Степан Пушик та історик, академік Володимир Грабовецький.

Десь у дев’яностих Пушик, Безгачнюк і гуморист Павло Добрянський пішли на вокзал, аби придбати дефіцитні квитки до Києва. Директор станції їм допоміг, тож задоволені приятелі запросили його до буфету.

У головній залі зустріли Володимира Грабовецького. Академік, як завжди, був весь розхристаний, з розщепленим плащем і розкритою течкою. Його запросили приєднатись і той пообіцяв, що згодом підійде.

У буфеті Степан Пушик запитав жінку, яка мила підлогу: «Пані, а у вас склянки часом не пропадають?». Після ствердної відповіді поет заявив, що зараз сюди прийде один дядько, що спеціалізується на крадіжках стаканів. І виглядає він, мовляв, дуже інтелігентно, усім каже, що академік, хоч насправді – страшний пияк.

Тим часом зайшов Грабовецький, відкоркували пляшку і десь після третього тосту Пушик непомітно запхав до кишень академіка два гранчаки. А коли застілля завершилось, і компанія попрямувала до виходу, дорогу їм заступила працівниця буфету. «Ану, показуйте кишені, бо в нас стакани зникли!» – заявила вона, тицьнувши пальцем у знаного історика.

Звісно, той обурився: «Що ви собі дозволяєте?! Я академік Грабовецький!». Але жінка не здавалася: «Знаю я, хто ти такий! Вивертай кишені!». І тут на світ Божий з’являється один стакан, потім інший…

Грабовецький тоді сильно образився на Пушика і дов­ший час з ним не розмовляв. Але потім вони помирились.

Іван Бондарев