Дитячі ігри із сірниками можуть призвести до пожежі. Це загальновідомий факт. А ось у те, що ігри у войнушку можуть викликати артилерійське бомбардування, віриться важкувато. Втім Станиславів бачив і таке!
Є дуже цікаві спогади Володимира Кугутяка про Першу світову війну. Він мешкав у Княгинині, неподалік залізничної колії. З його слів випливає, що десь у районі сучасної вулиці Сагайдачного, може, біля переїзду.
Навесні 1917 року Станиславів займали російські війська, а за Бистрицею-Солотвинською вже стояли австріяки. Автор тоді ще був хлопчиком і ось що він згадує:
«Ми бавились у війну з сусідніми дітьми. На шанцях на сусідньому городі ми понакладали бочок, стару січкарню і ще дечого для оборони перед «ворожим» наступом – камінням. Російська артилерія на Гірці, на цегельні, стріляла понад нами на австрійські окопи. Австрійський літак шукав її розташування. Помітивши ті наші лаштунки на городах, почав кружляти кілька разів, обсервуючи. Я це завважив і вже передчував, що може бути лихо, бо той літак тут кружляє. І дійсно, тільки літак відлетів, перша граната впала на рінь над Бистрицею, друга вже ближче, перед тими лаштунками. Я повідомив бабусю, щоб утікала з дітьми з хати, а сам скоренько тікаю в бік сусідів і обсервую. Третя граната падає зовсім близько, а четверта – прямо перед вікном, у нашому саду! Бабуня з малими дітьми падає, обсипана землею…
Нікому нічого не сталось. Як тільки стрілянина скінчилась, я побіг і скоренько розвалив ті «небезпечні» фортифікації. Більше обстрілювання не було».
 

Іван Бондарев