Вислів про хорошого й поганого поліцейського давно став хрестоматійним.
А от для мешканців Станиславова ХІХ століття була актуальною інша фраза – про відважного та боягузливого пожежного, пише Репортер. пожежні
28 вересня 1868 року стало чорною датою в історії нашого міста. Того дня на вулиці Липовій (теперішня Шевченка) працівники пекарні Хани Двойри Вермут робили мармуляду, тобто повидло. На якийсь час вогнище залишили без нагляду і цього виявилось достатньо, аби вітер закинув жаринки на дах сусіднього сараю. Почалася пожежа, від якої згоріла ледь не половина міста.
Історики одноголосно відмічають, що до випробування вогнем Станиславів тоді був абсолютно не готовий. Єдина сикавка, тобто пожежна помпа, виявилася… без води. Пожежної служби, як такої, не було. Це вже після вогневого апокаліпсису магістрат виділив серйозні гроші на пожежну команду з 36 людей на чолі з інспектором.
Хоча, за логікою, якщо була сикавка, то мали бути й люди, які її обслуговували. Однак, у спогадах очевидців є лише злощасна сикавка, а про екіпаж – ані слова. Лише в газеті «Земля Станиславівська» за 6 травня 1928 року є краєзнавча стаття якогось Л. Франковського, де вперше згадуються пожежні.
Виявляється, місто таки мало двох помперів, які за сумісництвом виконували обов’язки поліцейських. Сама їхня назва свідчить про те, що хлопці обслуговували пожежну помпу – ту саму сикавку. І коли почалась Мармулядова пожежа, вогнеборці показали, хто на що гаразд. Один гасив вогонь і згорів на ратуші, а інший просто втік з міста. На жаль, їхні прізвища Франковський не згадує. Шкода, адже місто має знати своїх героїв. І не героїв також.
Іван Бондарев |
