Основні принципи колекціонування мають багато спільного із законами ринкової економіки. Чим рідкісніша річ, тим вона дорожча. Візьмемо таку галузь, як філокартія – колекціонування поштівок. Найдешевшими є ті екземпляри, що вийшли великим накладом і зустрічаються часто. Якщо поштівка має мізерний тираж, за нею полюють десятки колекціонерів. Інколи трапляються справжні артефакти, що існують ледь не в одиничному екземплярі.

У філокартії сучасного Івано-Франківська свого часу стався кумедний випадок. У 2012 році історико-краєзнавче товариство «Моє місто» випустило серію листівок, присвячену видатним постатям Станиславова. На титулі розміщувався портрет діяча, нижче його автограф, а на звороті – стисла біографія. Другим номером був Денис Січинський – перший професійний композитор Галичини, автор опери «Роксолана». Останні 10 років свого життя він мешкав у Станиславові та помер у готелі «Брістоль», пише Репортер.

Листівка вийшла накладом 500 примірників і надійшла у продаж. Але через кілька днів до видавця Василя Іваночка прийшла викладачка музичного училища, музикознавиця Галина Турянська. Розгнівана жінка закидала, що на поштівці не Денис Січинський, а його тато. Справді, фото було якесь «неканонічне». На ньому був лисий добродій, який віддалено нагадував композитора, але той на проблеми з шевелюрою ніколи не скаржився.

З’ясувалось, що це справді батько. Володимир Січинський за фахом був вчителем, але працював управителем панського маєтку села Клювинці Гусятинського повіту, що на Тернопіллі. Помер рано, залишив сім’ю у скруті.

Помилку виправили, поштівку передрукували із правильним фото. Попередній наклад знищили майже повністю, а ті пару штук, що таки лишилися, нині є величезною рідкістю.

Звідки взялося фото лисого татуся, встановити не вдалося. Ніхто з краєзнавців так і не зізнався.

Іван Бондарев