Яскравою сторінкою нашої минувшини є історія галицького стрілецтва. Велику послугу нащадкам зробили представники преси, залишивши чимало спогадів про діяльність українських січових стрільців (особливо з допомогою Пресової Квартири). В. Бобинський і Л. Гец уклали «Стрілецьку антологію», яка містила 36 творів і 144 фотографії та малюнки. Тоді ж (1915 р.) засновано сатиричні журнали «Самопал», «Самоохотник», біля джерел яких разом з А. Лотоцьким, В. Огоновським стояв наш краянин Юрій Шкрумеляк із селища Ланчина, котрий свого часу був підхорунжим УСС, писарем штабу Гриця Коссака, членом прес-бюро УСС. Історія галицького стрілецтва була б істотно збідненою без його творчості. Юрій Шкрумеляк був серед перших 25 тисяч добровольців, які зголосилися йти в українські військові загони у складі австрійських формувань на заклик Головної Української Ради після початку війни 1 серпня 1914-го. Гімназиста Юрія Шкрумеляка зарахували до 2-го куреня Українських Січових Стрільців під командуванням отамана Гриця Коссака. Брав участь у боях за гору Комарницьку та м. Стрий. Був поранений. Вийшовши із госпіталю, знову повернувся до стрілецького війська, яке в серпні 1915-го дислокувалось у Бережанах. Воював на берегах Золотої Липи, брав участь у святі об’єднання України на Софіївському майдані в Києві 22 січня 1919 року. Народився Юрій Шкрумеляк (батько Андрій) 18 квітня 1895 року в с. Ланчині у простій селянській родині. У дитинстві пройшов усі етапи пастушків — від домашніх гусей до громадської череди. Голодував. Після закінчення початкової школи в 1907-му його як найкращого учня громада направила на навчання в Коломийську гімназію. Спричинились до цього священик і. Лятошинський, учитель першого класу Петро Джус, вчителька Марія Басайчук та Євгенія Ветвицька. Саме Є. Ветвицька привезла Юрка в Коломию і купила йому гімназійну форму. Закінчивши гімназію, Юрко навчався у Львівському університеті на історико-філософському факультеті (1922—1924 рр.), а з 1924 по 1926 рр. — у Празькому вільному університеті, який закінчив блискуче. Цієї пори одружується з дочкою пані Скрипушки — Марією Григорівною, котра до останніх днів його життя залишалась вірною супутницею, порадницею і розрадницею, надійною опорою в часи лихоліття і тюремних поневірянь, митарств і тортур у катівнях НКВД. У доробку цього самобутнього, на жаль, маловивченого і належно ще не вшанованого письменника багато творів і рукописів, котрі розійшлися і стали народними, наприклад, три варіанти «Вертепу» для п’яти, восьми та десяти пастушків, які поширились по всій Галичині і, навіть, поза нею. Так само у збірнику стрілецьких пісень слова пісні «Ой впав стрілець біля зрубу» видаються за народні. Це висока оцінка, але насправді вони належать Шкрумеляку. А в літературних колах його знали як Івана Сорокатого. Він часто починав свої гуморески: «іван Свист пише лист», свої твори підписував псевдонімами: О. Підгірський, Ю. Юрко, Ю. Ігорків, Смик, Іван Сорокатий, Юра, дядько Юрко, Юрза, Юрза-Мурза та інші (близько 14 псевдонімів). Велику популярність принесла молодому поетові пісня «Питається вітер смерти», яку він написав разом із композитором Михайлом Гайворонським. Питається вітер смерти, Кому треба нині вмерти. Гей, гей, гей, гей, Кому треба нині вмерти. Треба вмерти молодцеві Та січовому стрільцеві. Гей, гей, гей, гей, Та січовому стрільцеві. Треба вмерти, спочивати, Воскресення волі ждати. Гей, гей, гей, гей, Воскресення волі ждати. У жовтні 1918-го Юрій Шкрумеляк побував у Ланчині. На 1 листопада разом із В. Муровецьким перебрав владу в Ланчині. Після цього як дисциплінований військовик негайно виїхав до Львова. Був разом з усіма за Збручем. Юрій Шкрумеляк був знайомий із багатьма галицькими діячами культури, зокрема з іваном і Антоном Крушельницькими, Михайлом Рудницьким, Дмитром Донцовим, Філаретом Колессою, іваном Крип’якевичем, Михайлом Яцківим, Денисом Лук’яновичем, Василем Бобинським. У 1922 році Ю. Шкрумеляк спільно з побратимами по усусах В. Бобинським, О. Бабієм, Р. Купчинським, М. Голубцем, Р. Лепким організували у Львові групу поетів-символістів, які об’єднались навколо літературно-мистецького видання «Митус». Мав за плечима збірки поезій «Сон Галича», «Юрза-Мурза», «Авелева жертва», кілька книжок повістей та оповідань. із 1931 по 1939 рр. він редагував дитячий журнал «Дзвіночок», на якому виховувалось не одне покоління галичан. Водночас багато писав. Відомі повісті «Чета крилатих», «Вогні з полонини», «Високі гори і низини», низка казок та віршів для дітей, зокрема «Книжечка тонка від дядька Юрка». З приходом совєтщини на західноукраїнські землі Юрій Шкрумеляк зазнав переслідувань. У 1948-му опинився у приполярній Печорі. Засуджений до 10 років позбавлення волі за антирадянську діяльність після памфлета «Сорокатий івась» у журналі «Перець» під редакцією Ярослава Галана, за яким поет нібито співпрацював із гітлерівцями. За большевицького режиму вийшла збірка «Пісня про радісну осінь», але вона не принесла йому радості. А драму «Довбушева слава» і поему «Ті, що не вмирають» повертали журнали «Вітчизна», «Прапор» та редакція «Жовтня» (редактор Ю. Мельничук). Три роки видавництво (1957 р.) тримало набраний у гранках літературний спогад про М. Ірчана і, зрештою, він так і не побачив світ. Таке ставлення до поета накладало емоційно-депресивний відбиток на стан його душі, викликало сумніви, але хоч як не щадило його життя, він був сильний духом, вірив у самостійну Україну. Він планував написати «Веселу поему», «Водоспад», збірку оповідань «Чотири причини» і все ж таки в 1962 р. видати книжкою «Довбушеву славу». Радів, що окремі його поезії, як-от «Питається вітер смерти», поклав на музику М. Гайворонський, а інші стали народними піснями. Помер Юрій Шкрумеляк 16 жовтня 1965 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові за дві сотні кроків від могили Івана Франка. Домогтися місця поховання на цвинтарі, незважаючи на старання ірини Вільде, Петра Козланюка та Івана Гришин-Грищука, коштувало дружині Ю. Шкрумелюка Марії доброго хабара. Степан ГОЛНЕЙ. смт Делятин |
