У Франківську, якщо без сіл, є понад 400 вулиць. Дуже багато з них названі на честь конкретних людей – діячів історії, культури, науки.
За ступенем їх вшанування вулиці можна умовно поділити на три класи, пише Репортер.
ІІІ (економ) – про назву вулиці сповіщають лише таблички на будинках. ІІ (стандарт) – на початку є меморіальна дошка. І (люкс) – на вулиці є бюст або навіть пам’ятник людині, чиїм ім’ям вона названа.
Про останню категорію і поговоримо.
Спаситель на Валах
Виявляється, таких «забронзовілих» вулиць і площ у нас багато. Аби якось систематизувати, ми вирішили розбити їх за хронологією. До уваги не брали узагальнені назви, як то парк Військових ветеранів чи сквер Чорнобильців, хоча там теж стоять пам’ятники.
Почнемо з вулиці 2000-річчя Різдва Христового, що з’єднує Вали та Шпитальну. Її відкрили у 2000, а до того це був тупик із літнім кінотеатром. Наступного року, там де вулиця виходить на Вали, встановили пам’ятник «Вознесіння». Відкриття припало на 28 червня – день Конституції.
Автором композиції є скульптор Петро Штаєр. Для свого рідного закарпатського села Колочава він виготовив понад 20 пам’ятників.
Скульптура виконана у бронзі й зображає Христа, що возноситься на небо. Позаду – біломармурова арка із латинським хрестом, яка має символізувати Всесвіт. Композиція збалансована, але сюжет трохи не в’яжеться із назвою вулиці. Адже вона Різдва Христового, а не Воскресіння чи Вознесіння.
Король на місці котловану
Далі робимо хронологічний стрибок одразу у ХІІІ століття – до Данила Галицького, який отримав від Папи Римського королівську корону. В Івано-Франківську одна з вулиць так і називається – Короля Данила.
Там у 2015 році навпроти будинку №11А встановили погруддя Данила Романовича із короною на голові. Бюст виконав калуський скульптор Ігор Семак, а головним меценатом проєкту став тодішній міський голова Віктор Анушкевичус.
Не раз чув нарікання, що місце під пам’ятник обрано невдало – він затиснутий на маленькому п’ятачку між двома будинками, а позаду його підпирає похмура хрущівка. Значно краще король Данило виглядав би, напевно, на розі з Південним бульваром, де є зелена зона і більше простору.
Втім, не все було аж так просто. Свого часу це місце ледь не забудували. Один підприємець отримав дозвіл на спорудження малої архітектурної форми, а потім вирив величезний котлован – явно не під кіоск. Мешканці сусіднього будинку не стали чекати, доки під їхніми вікнами з’явиться дев’ятиповерхівка, і звернулись до суду. Паперова тяганина тривала п’ять років, доки суд не постановив засипати котлован.
Аби ділянка більше не муляла очі забудовникам, там розбили скверик і поставили короля.
USB-гетьман
Кілька вулиць Івано-Франківська носять імена українських гетьманів, але особистого пам’ятника удостоївся лише один. І то – не величної скульптури, а скромного знаку, ще й чудернацької форми.
24 жовтня 2012 року на зламі вулиці Пилипа Орлика відкрили маленьку стелу на честь автора першої української конституції та гетьмана Війська Запорізького у вигнанні. Ідейним натхненником знаку став відомий прикарпатський історик – академік Володимир Грабовецький – який мешкав у сусідньому будинку (Пилипа Орлика, 3). Дату підібрали не випадково, адже 21 жовтня гетьману виповнилось 340 років.
Що спільного має Орлик з нашим містом? Виявляється, не так вже й мало! У Станиславові він, щоправда, жодного разу не був, але у 1718 році зупинявся у приміському селі Угринові, де мав таємну зустріч з одним єзуїтом. Також довгий час в нас мешкала його дружина Анна з доньками. Цілком ймовірно, що гетьманша тут і померла.
Автори пам’ятника – скульптор Степан Федорин і архітектор Володимир Гайдар. Знак має дивну форму у вигляді чотиригранного гранітного стовпа, поділеного глибоким перерізом на дві нерівні частини. Через це франківці жартома називають його «першим пам’ятником флешці».
Версія друга, опрацьована і доповнена
Важко знайти людину, яка б не знала, де у Франківську стоїть Міцкевич. Багато хто вважає, що монумент прикрашає сквер Міцкевича, але насправді то площа.
До Станиславова пан Адам не мав жодного стосунку, але місцеві поляки його дуже поважали і просто не могли залишити без уваги 100-річчя поета. У 1898 у місті постав чудовий пам’ятник, який виготовив краківський скульптор Тадеуш Блотницький. При роботі він користувався посмертною маскою Міцкевича, тому скульптура передає риси обличчя. Від теперішнього пам’ятник зразку 1898 року відрізнявся матеріалом, постаментом і місцем розташування. Він був виготовлений із білого каррарського мармуру, мав чудовий різьблений п’єдестал і стояв дещо лівіше, обернений обличчям до сучасного скверу Руської трійці.
Під час польсько-української війни, у січні 1919, пам’ятник пошкодили прикладами вояки УГА. Він стояв понівечений до 1930 року, поки поляки не зробили точну копію, але вже з бронзи. Тоді ж пам’ятник пересунули на теперішнє місце і на скромніший постамент. Відливкою займалася варшавська фірма «Брати Лопенські» під особистим наглядом професора Маляха.
Втім, не зважаючи на апгрейд, бронзовий Міцкевич все одно залишається найдавнішим пам’ятником Івано-Франківська.
Методом народної будови
Крім вулиць і площ, в нас є ще один сквер, назва якого збігається з пам’ятником, який там стоїть, – Руської трійці. До відкриття пам’ятника він був безіменною зеленою зоною та вважався продовженням площі Міцкевича.
Монумент відкрили 31 грудня 2013 року. Скульптор – Володимир Довбенюк, архітектор – Назар Чулуп. Це єдиний в Україні пам’ятник, де представлені усі керівники галицького літературного угруповання «Руська трійця». Молоді греко-католицькі священники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький видали у 1837 році альманах «Русалка Дністровая» – першу книгу, що була написана народною українською мовою. До цього книжки в Галичині видавали так званим «язичієм» – суржиком церковно-слов’янської та російської мов із вкрапленням українізмів. Фактично ці троє хлопців, стали батьками української літератури на Західній Україні. Один із них, Іван Вагилевич, був нашим земляком – народився в селі Ясень, що на Рожнятівщині, вчився у станиславівській гімназії.
Пам’ятник має цікаву передісторію. Ще в 2010 міськвиконком прийняв рішення про встановлення пам’ятника Руській трійці з нагоди 200-річчя Вагилевича й Шашкевича, яке припадало на наступний рік. Але міська рада гроші не виділила.
У 2012 році франківська спілка краєзнавців, письменників і товариства охорони пам’ятників вирішили будувати пам’ятник методом народної будови. Заснували благодійний фонд, керівником якого став ініціатор встановлення монументу – історик Богдан Гаврилів. За півтора роки назбирали 180 тисяч гривень, що дозволило реалізувати проєкт.
Далі буде.
Іван Бондарев | 
