Обласний центр прийнято називати містом в межиріччі Бистриць. Однак на момент своєї появи у середині XVII століття станиславівська фортеця була захищена не тільки бурхливими гірськими ріками, але й численними малими потоками. Вони струменіли поміж міські квартали аж до початку масової забудови Івано-Франківська у 1960-70 роках. Деякі застали навіть вісімдесяті. Проте сьогодні про малі річки Станиславова вже майже нічого не нагадує…
Станиславівську, як і більшість фортець, оточував рів з водою. Він наповнювався з відкритих джерел і струмків, що текли паралельно сучасним вулицям Шевченка, Чорновола, Коновальця. Води у рові бракувало. В найбільш посушливі роки, стверджують історики, він взагалі пересихав. З фортечного рову вода виходила двома шляхами: один з потоків впадав у ставок на місці сучасного парку Військових ветеранів, інший – прямував теперішньою вулицею Заклинських. Згодом вони з’єднувалися і через Княгинин діставалися Бистриці Солотвинської.
З початком ХІХ сторіччя фортецю почали розбирати, рови засипали. На їх місці виникли нові міські вулиці. Нині це Дністровська, Новгородська, Січових стрільців, Грушевського. Гідрографічна ситуація Станиславова змінилася…
На міських картах другої половини 1800-х років вже не позначено потічки, що живили водою фортечний рів. Зате нанесено струмок, який брав початок на площі Міцкевича і, огинаючи Вали з боку сучасної вул. Грушевського, потрапляв у вже згадуваний ставок. Воду у водоймі утримувала дамба, котра за конфігурацією відповідала теперішній вулиці Василіянок. З часом ставок обмілів. Місцину осушили і перетворили на торговицю. Потічок на місці парку востаннє позначений на картах у 1920-х роках…
Територія за парком належала приміському селу Княгинин. Воно оточувало Станіславів півколом. Площа вздовж берега Бистриці Солотвинської була болотистою і перемежовувалася численними потоками. Найбільша «внутрішня» артерія Княгинина – Млинівка брала воду з Бистриці за десяток кілометрів від містечка, біля села Стебник. Дорогою потік крутив колеса млинів.
За правилами водокористування млини не дозволялося облаштовувати на природніх водоймах, оскільки споруда могла постраждати або ж бути знищеною під час повені. Мірошники підводили воду спеціальними каналами, які звали Млинівками. На станиславівській Млинівці розташовувалося п’ять млинів, з інтервалом у два кілометри. Загалом вздовж правого берега Бистриці Солотвинської працювало з десяток млинів. Вода у Бистрицю поверталася в районі сучасного мостопроводу на вул. Галицькій.
З початком житлової забудови мікрорайону Набережної ім. В. Стефаника (кінець 1960-х) Млинівку, а згодом й інші місцеві потоки сховали у труби. На перших порах вода з них все ще потрапляла у Бистрицю. З часом якість води у підземних ріках погіршувалася, тож нині, як стверджують фахівці «Івано-Франківськводоекотехпрому», вони перенаправлені у дощову каналізацію.
Сьогодні Млинівка продовжує свій плин на відтинку від Стебника до Крихівців. Вона, зокрема, проходить територією нового мікрорайону «Калинова слобода» компанії «Ярковиця». Забудовник облагородив територію над потічком, перекинув через нього місток. Та, на жаль, це чи не єдиний приклад подібного ставлення до малих річок в обласному центрі.
Води Млинівки частково живлять міське озеро, що було побудоване у 1954-55 рр. на заболочених грунтах. Урочисте відкриття водойми відбулося 25 червня 1955-го. Отож, за кілька місяців вона святкуватиме свій 60-й день народження.
З протилежного боку Івано-Франківська паралельно до Бистриці Надвірнянської міську територію перетинав потік Рудка. Він починався у районі м’ясокомбінату, проходив під колією, минав Майзлі і попри Гірку та Софіївку мандрував до Вовчинця. У середині 1980-х його частково ще можна було спостерігати в районі ЗОШ №15 на Майзлях, а також між мікрорайонами вулиць Гната Хоткевича і «Позитроном». Остаточно у трубу Рудку «загнали» під час забудови мікрорайону вул. Миру — Будівельників. Нині потік, починається в районі вул. Побутової. «Подолавши» під землею понад 6 кілометрів і увібравши в себе купу нечистот, він виривається на волю у приміському Вовчинцю, у прямому сенсі отруюючи життя його мешканцям.
«Старожили згадують, якою чистою була Рудка колись, – розповідає секретар сільради Олександра Дуб’як. – У ній плавала домашня птиця, жінки прали білизну…». Та нині громада села прагне того, щоб Рудку взагалі прибрали з села. «Наразі вдалося зменшити об’єм води, яка проходить селом, – каже сільський голова Михайло Назар. Шукаємо з фахівцями варіант, щоб з якомога меншими затратами перехопити потік дощовою каналізацією».
Не приносить радості своя річечка й мешканцяи двох іншіх сіл Івано-Франківської міськради – Угорник та Микитинців. Колись тут та ще й кількома рукавами протікала повноводна Млинівка. Сьогодні від неї залишився лише невеликий рів на межі двох сіл, який збирає талу та дощову води, до яких час від часу додаються ще й нечистоти з дощового колектора.
З усіх малих рік обласного центру більш-менш щасливо наразі складається доля потоку Черешеньків, що в мікрорайоні «Пасічна». Хоча за останні півтора століття йому двічі довелося змінювати своє русло. Свого часу він ділив однойменне село навпіл. До побудови в 1866 році залізничної колії Львів-Чернівці Черешеньків зливався з потоком, що проходить селом Угринів, і впадав у Бистрицю десь у районі Клузова. Однак колійовці, будуючи насип перед залізничним мостом, розділили дві малі річки. Черешеньків дещо вкоротили, «завернувши» у Бистрицю в районі сучасної вулиці Целевича.
Пройшла сотня літ, і Черешеньків знову став заважати. На цей раз градобудівникам. Добре хоч, що вони не сховали його у трубу, як інші малі річки. Спеціалісти меліоводгоспу наприкінці 1970-х спорудили в районі Дем’янового Лазу так зване циганське озеро, яке з’єднали з Бистрицею спеціально облаштованим каналом. По ньому й дзюркотить Черешеньків. Однак згідно із змінами до генплану, який нині обговорюється, потоком має пролягти нова об’їзна дорога, яка з’єднає Пасічну з Набережною. Отож, і він, певно, потрапить до «труби»

Володимир ГОРОЩАК

Чи знаєте ви, що...
Бистриця Надвірнянська має довжину 94 км, а площу водозбору – 1 580 кв. км. Бере початок на північному схилі г. Чорна Клева на висоті близько 1290 м. Впадає в Бистрицю за 17 км від її гирла на висоті 232 м нижче м. Івано-Франківська. У витоці є струмком шириною 0,2–2 м, глибиною 5–10 см, далі поступово розширюється, досягаючи в середній і нижній течії 20–40 м, а в місцях найбільшої деформації – 80–220 м. Переважно глибина 1–1,5 м, місцями до 3 м, швидкість течії від 0,5 до 3,0 м/с, під час проходження паводків значно вища.
Бистриця Солотвинська бере початок з джерел у підніжжі гір Сивулі і Бистрика, найвищої частини Горган, на висоті 1 390 м. Також впадає в Бистрицю. Довжина річки 82 км, площа водозбору — 795 кв. км, загальне падіння 1 158 м. На перших 5 км русло є ступінчастим водостоком з численними водоспадами висотою 0,5–1,5 м. Ширина русла від 1,2–3,0 м у верхів’ї до 12–40 м в середній і до 100–250 м нижній течії. Глибина місцями 1–1,5 м, переважно 0,5–0,7 м, дуже рідко до 3,0 м. Швидкість течії 0,5 – 3,0 м/с.
За інформацією обласного управління водних ресурсів