В історії села Залуква є чимало відомих постатей, до життєпису яких ми свого часу звертались. Зокрема, ми повернули залуквянам із забуття імена міністра ЗУНР Івана Мирона, сотника УГА Степана Мацькевича, зібрали інформацію про священиків Лева Лаврецького та Ігнатія Мулика, братів Терпеляків, про учасників бойових дій ОУН-УПА. Сьогоднішня наша розповідь про о. Марка Дирду - ще одну вагому постать нашої історії, котра, на жаль, є забутою. Навіть укладачі відомої книги «Міста і села Галицького району» (Івано-Франківськ, 2001 р.) не подали згадки про нього, хоча у самому селі про цього душпастиря пам’ятають і досі. Марко Дирда (справжнє ім’я Микола) народився 21 грудня 1906 року у с. Залуква. Мати його померла молодою, а батько Пантелеймон одружився вдруге і деякий час проживав у селі Сілець, що біля Єзуполя. Невідомо з яких причин, але, маючи трохи більше десяти років, Марко вступив до чину монахів ордену Василія Великого у Крехові. Пізніше здобув блискучу духовну освіту і був висвячений єпископом Йосифом Коциловським у Жовкві 13 серпня 1933 року. Деякий час молодий монах, який прийняв чернече ім’я Марко, перебував при монастирі Воздвиження Чесного Хреста у м. Бучачі. Наступне місце праці о. М. Дирди у Божому винограднику – Чортківська гімназія «Рідної школи», яка носила ім’я Маркіяна Шашкевича. Тут він виконував обов’язки катехита, був вихователем окремих класів, опікувався гімназійним хором, а також був у Чорткові і відомим просвітянським діячем. Про нього випускники гімназії залишили тільки найкращі спогади. М. Дирда часто подорожував, але найбільше любив бувати у Гошеві. Маємо згадку про те, що 10 серпня 1942 року о. Марко Дирда організував прощу до цього святого місця для Маріїнської дружини Чорткова, а 27 травня 1943 року - для освіченого жіноцтва Чортківської парафії. Це при тому, що за архівними документами о. М. Дирда ЧСВВ був звільнений від обов’язків у Чорткові з 19 травня 1942 року. Ще у 1940 році о. Марко мав неприємну зустріч із «першими совітами». Сталося це на Долинщині під час великодньої сповіді вірних, яких, до речі, сповідав і о. Андрій Бандера, про якого о. М. Дирда залишив короткий спогад. Він, зокрема, передав слова, якими батько провідника українських націоналістів хотів заспокоїти народ і священиків перед безбожними окупантами. Отець А. Бандера сказав: «Усе в Божих руках, у них і доля нашого народу. Ми, священики, не будьмо слабодухими в очах парафіян». Звісно, що перед тортурами енкаведистів непросто було встояти. Очевидці розповідали, що під час арешту о. М.Дирди були вибиті зуби, не кажучи вже про інші побої та каліцтво, які він отримав під час тортур. Як отцю-монаху вдалося вирватися із їхніх пазурів, знає тільки Господь, який тримав у опіці свого вірного слугу. З припущенням можемо висловити думку про те, що о.М.Дирду звільнив один із відділів УПА. Чому? А тому, що є точні відомості про те, що у 1944 році о. Марко Дирда здійснював духовну опіку над вояками цієї армії. Зрозуміло, що вдруге зустрітися із червонопогонниками після пережитого отець Марко не хотів. Коли комуністична лавина знову насувалася зі сходу, він через загрозу нового арешту виїхав як репатріант до Польщі за фіктивними польськими документами. Влітку 1945 року перебував у с. Вовків Перемишлянського району на Львівщині. Звідти за документами на ім’я Мацея Струтви зумів добратися до Варшави. А далі уже (як Ян Сєдлецький у лютому 1946 року) о. М. Дирда нелегально виїжджає через Чехію, Німеччину та Францію до США. У Сполучених Штатах Америки він поселяється спочатку у Нью-Йорку, а згодом – у Вашингтоні. Там він розгорнув активну духовну працю. Був священиком на парафії у монастирі св. Юра у Нью-Йорку, де тривалий час був керівником василіанської радіопрограми. Деякий час о. Дирда виконував обов’язки духівника в Українській Католицькій Семінарії св. Йосафата у Вашингтоні. На 73-му році життя помер 4 березня 1979 року. Смерть о. М. Дирди стала великою втратою для Церкви і для народу. У некролозі, вміщеному у газеті «Свобода» (ч. 51 за 7.03.1979 р.), було охарактеризовано Марка Дирду як видатного теолога, заслуженого душпастиря і місіонера. Все своє життя він присвятив праці у Христовому винограднику як добрий опікун молоді і письменник. До його письменницької спадщини належать такі відомі праці, як «Ясна гора в Гошеві», «Бог, Церква, Молодь», спогади «На Христовій ниві» та інші. Цікаво, що всі вони повернулись в Україну за часів її незалежності. От тільки про самого автора невідомо майже нічого. То ж нехай ця скромна стаття, написана на основі архівних матеріалів, публіцистичних джерел та спогадів односельчан, стане даниною пам’яті про отця-монаха Марка Дирду та поверне його славне ім’я на сторінки історії краю та його рідної Залукви. Іван ДРАБЧУК |
