Івано-Франківський обласний художній музей з цього року змінив назву, і сьогодні це Музей мистецтв Прикарпаття. Про те, яким має бути український музей у 21 столітті, і що означає бути його менеджером - в інтерв'ю кореспондента УКРІНФОРМу з директором Музею мистецтв Прикарпаття Михайлом Дейнегою. - Михайле Ярославовичу, понад 30 років обласний Художній музей не змінював своєї назви. Відтепер - це Музей мистецтв Прикарпаття. Що ще, окрім вивіски, зміниться у цьому закладі культури? - Оскільки ми живемо вже у 21 столітті, музей теж має змінюватись - перейти на вищий рівень. Зміна назви на Музей мистецтв Прикарпаття означає ще й структурну та штатну реорганізацію. Нині музей - це не лише хранитель мистецьких цінностей, він має стати більш відкритим. Тож ми не чекаємо відвідувачів, ми йдемо до них. До прикладу, проводимо лекції у школах області. На уроках етики та образотворчого мистецтва розповідаємо учням про музейну справу, кольорознавство, відомих митців. Така форма є більш доступною для дітей. Вона доводить, що музей - це не цвинтар цінностей, яких не можна торкнутись. Нині у нас діють майстер-класи для всіх охочих малювати, школи вечірнього малюнку, навчання зі стрічкового в'язання, з виготовлення ляльки-мотанки. Все це ми робимо для того, щоб діти стали шанувальниками мистецтва, розуміли його. Дуже хочу, щоб наш музей став центром освітніх програм та культури краю. - Скільки творів мистецтв і як зберігається у фондах музею? - У фондах музею сьогодні налічується майже 13 тис. творів. До 2% мистецьких робіт ми показуємо людям. Можу сказати з гордістю, що за 30 років існування музей не втратив жодної роботи. Для цього ми робимо багато акцій. Серед них - "Повернуті із небуття". Багато тих творів, які, здавалося, втрачено назавжди, нині, після реставрації, поповнили наші експозиції. Ці роботи належать до 15-16 століття. Проте нашим фондам сьогодні ще далеко до того європейського рівня, якого ми прагнемо. Приміщення не відповідають вимогам, стандартам, температурному режиму, вони тісні, маленькі, подекуди там знаходимо і грибок. На жаль, така дійсність. Наше приміщення - це Колегіат (Колегіальний костел - пам'ятка архітектури 17 ст.), де можна побачити ікони 15 століття, воно не пристосоване під музей. Нині тут - 14 градусів тепла, незважаючи на те, що котли працюють на повну потужність. Це не відповідає вимогам до охорони тих цінностей, які ми маємо. Втім, тут працюють науковці, фахівці інститутів, які знаходять те, що потребують: прикладне мистецтво, живопис, малярство, європейське мистецтво, сучасне і новітнє, графіку художників і Японії, і Канади. У нас є що дивитись і вивчати. Ми б з радістю видали каталог фондів Музею мистецтв Прикарпаття, та коштів на таке видання нині нема. - Чим сьогодні пишається музей? - Найцікавіші твори можна побачити в постійно діючій виставці. Це - безціні ікони, які датуються 15-20 століттями. Окрім цього, у нас є ужиткове мистецтво, народне мистецтво Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Опілля. Втім, ми не можемо все це показати через брак виставкових залів. До 30-річчя музею нам вдалося показати мистецтво вишивки Опілля. Це було щось надзвичайне. Адже у нас є взірці вишивки 17 століття, є багато рушників, орнати для священників, над якими працювали вишивальниці. Нині - інші орнаменти. Вишивка змінюється, стає більш механічною. У куплених схемах губиться творчість. Нашим філіалом є церква Святого духа в Рогатині. Музей вклав чимало коштів, щоб зберегти цю перлину мистецтва. Торік поміняли дранку, у приміщенні не протікає дах. Однак будівлі вже понад 400 років, і деревину почали нищити короїди. Потрібні радикальні рішення, щоб уберегти церкву. Коли приїхали французькі мистецтвознавці, щоб подивитись роботи Пінзеля в Музеї, ми показали їм церкву Святого духа. Не забуду їхнього шаленого зацікавлення. Вони кожного зрубу намагались торкнутися руками, з трепетом розглядали іконостас, фотографували його. У Франції немає дерев'яної архітектури 16-17 століття. Ця наша родзинка може стати тим магнітом, який притягуватиме туристів з усієї Європи. - Чи має музей можливість рятувати життя творів сакрального мистецтва? - 1500 робіт, які є у фондах музею, необхідно реставрувати. Для цього потрібно щонайменше 20 реставраторів. Нині у нас працює лише два спеціалісти: другої та третьої категорії. Але щоб реставрувати, до прикладу, роботи Пінзеля, які є в музеї, нам потрібні фахівці вищої категорії. Тому ми запрошуємо працівників філії Львівського національного реставраційного науково-дослідного центру або ж фахівців із Києва. За рік один майстер може реставрувати 1-2 роботи. Це копітка праця. Нашарування фарби знімають, приклеюють та поновлюють. Для цього потрібні недешеві матеріали, на які теж бракує коштів. - Як оповнюються фонди музею? - Нині держава не виділяє коштів на закупівлю творів мистецтва. Художники, які роблять у нас свої виставки, підписують угоду про співпрацю. По завершенню виставки вони дарують нам 1-2 свої роботи - у такий спосіб ми поповнюємо фонди. - У колах мистецтвознавців нині розгорнулася гостра дискусія, чи можуть бути твори мистецтв матеріальними активами, "золотовалютними резервами" держави. Яка ваша позиція з цього приводу? - Твори мистецтва є національним надбанням не лише держави, а перш за все, народу. Творчість не можна перевести в бухгалтерський облік. В історичному ракурсі мистецтво лише зростає у своїй ціні і вартості. Звернемось до історії. Твори Ван Гога, коли він працював, коштували копійки, а нині їх продають за мільйони. Якщо у радянський час робота художників коштувала 3 тис., то нині - вже 30, а завтра її оцінять у 60 тис. Визначити тенденцію здорожчання творів мистецтва досить складно. Тут діє, швидше, суб'єктивна думка. - Останнім часом в Україні відбулися звільнення кількох директорів національних музеїв, і міністр культури наголосив, що директор музею має бути менеджером своєї справи. Що Ви вкладаєте в це поняття як директор, який керує музеєм понад 10 років? - Я вважаю, що директор справді має бути менеджером та йти на два кроки попереду громадської думки. Структура музею не може бути застиглою формою існування. Музейна справа - це живий організм. Водночас директор музею має бути освіченим мистецтвознавцем, а не людиною з вулиці. Це світова практика. Перш ніж мистецтво продавати, його треба вміти пропагувати й популяризувати. А це - велика справа, що потребує глибоких фахових знань. Ірина Дружук, ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. 10 лютого 2012 року. | 
