Мода міжвоєнного двадцятиріччя створювалася в особливих умовах політичних, суспільних та економічних змін, які охопили Європу після Першої світової війни. З гардеробів зникли помпезні прикраси, громіздкі капелюхи і ефектний, але вкрай незручний одяг. Пані і панове тодішнього Станиславова надавали перевагу простоті крою, зручності, стриманості та практичності.
«…І відібрав у жінок розум»
У міжвоєнні роки мода остаточно позбулася впливу «прекрасної епохи». Одяг для жінок уперше не передбачав корсетів та багатошарової спідньої білизни, не підкреслював талію та бюст і відкривав ноги. Замість складних високих зачісок у моду входить коротка стрижка «а ля ґарсон» (з французької «як хлопчик»).
У 1925 році газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала «баєчку на часі», в якій розповідалося про трьох жінок, що зверталися до Бога. Перша скаржилася, що Бог дав їй непривабливу шкіру, а її подрузі – гладеньку і білосніжну. Друга нарікала на своє волосся, яке було менш густим, ніж у її подруги. А третя сумувала, що її фігура пласка і кощава, в той час як її колежанка мала форми Венери. Вислухав Бог усіх трьох жінок і… відібрав у них розум. Тоді красуня з білосніжною шкірою побігла на пляж, аби засмагнути до чорноти, жінка з гарним волоссям зробила собі коротку стрижку, а та, в якої були форми Венери, сіла на дієту, щоб стати дуже худою. Ця байка якнайкраще ілюструє ті зміни, які відбулися в міжвоєнні роки. Світ став іншим, а з ним змінилася і мода, і самі жінки.
У цей період змін та сміливих експериментів прогресивні дами почали активно цікавитися плеканням культури тіла та «молодечого вигляду» – рухливий спосіб життя став обов’язковим для кожної модерної панянки. Тогочасні модельєри швидко адаптувалися до нових тенденцій та почали створювати одяг для спорту. «Спершу мода була спортом, але врешті спорт став модою», – писала тодішня преса.
Популярним було «прогулянкове вбрання» – зручна спідниця з защіпками збоку, жакет із паском, сукня вільного крою, практичні капелюшки з цупкої матерії. Для тривалих прогулянок одягали штани з клітчастої вовняної тканини та блузку прямого крою. У 1920-х роках пані також почали активніше користуватися велосипедами і полюбили ще й наколесництво (велосипедний спорт). На ровері було прийнято їздити у сукенці чи спідниці до колін та капелюху. З кінця 1920-х років помалу з’являлися сміливиці, які займалися мотоспортом. Ба більше, станиславівські пані навіть сідали за кермо автомобіля. Щоправда, станом на 1934 рік у місті було лише дві автомобілістки – Магдалена Кроль і Ядвиґа Козловська.
У 1930-х роках емансиповані дами скучили за жіночністю, тож у моду повернулися більш романтичні фасони. Як зазначала тодішня преса, «нарешті ми дочекались повернення довгих суконь та з радістю спостерігаємо їхнє тріумфальне переливання всіма барвами веселки. Довгі й пишні, вони підкреслюють жіночу вроду. Захоплюють гармонійними лініями, м’якістю кожного руху, граційністю кожної пози. Така сукня делікатно обгортає стегна та ніби сором’язливо ховає в казкових складках скарб жіночих ніжок». Часопис «Нова хата» у 1933 році дотепно зазначав, що «перед полуднем жінка – це зухвалий хлопчак у шапці набакир, обута в незугарні лещетарські (лижні. – Авт.) черевики, а пополудні й увечорі виколюється з цієї шкаралупки ніжний, барвистий мотиль».
Чоловіча мода не зазнала таких радикальних змін, як жіноча. Панове й надалі захоплювалися лондонськими аристократами в сірих, чорних або ж коричневих костюмах із ідеально зачесаним волоссям із проділом. Вони уникали надмірностей, зокрема дорогоцінних каменів та перснів, особливо під час економічної кризи. Найбільше, що міг собі дозволити тогочасний модник, – це скромну шпильку для галстука, оздоблену перлиною. Невід’ємним елементом чоловічого гардеробу були шкіряні рукавички, шовковий шалик улітку і вовняний узимку. В дощові дні чоловіки ходили з великими чорними парасолями з добротною дерев’яною ручкою. Старші панове прогулювалися з тростиною зі срібною або кістяною ручкою. Найелегантнішим вечірнім одягом вважався фрак, для танців чоловіки підбирали до нього лаковані туфлі, а в бутоньєрку вкладали невелику білу квітку.
Модні крамниці
У 1920-х роках деякі крамниці, відомі станиславівським модницям і модникам ще з австрійських часів, успішно продовжили роботу. Популярний магазин жіночої білизни і аксесуарів Владислава Лєвака переїхав із кам’яниці Хованців (тепер вул. Незалежності, 4) на вул. Сапєжинську, 9. Виробник взуття Володимир Домбровський теж продовжив радувати своїх клієнтів новинками у своїй крамниці на вул. Сапєжинській, 14. Проте відкрилося й багато нових магазинів. Так, на площі Міцкевича, 1 у 1920-х роках запрацював великий магазин «Базар туфель Бурштина», який пропонував великий асортимент найрізноманітнішого взуття. Жіночі туфлі тут продавалися за ціною від 24,75 злотих, чоловіче – від 28,50. Дитячі черевички вартували від 10,50 злотих. Крім того, тут пропонували й взуття для занять спортом та для військових, а також домашні пантофлі.
На вул. Карпінського, 10 (тепер початок вул. Галицької) відкрився магазин Генрика Пуша, який був офіційним представником американської фірми «Wera». Спочатку підприємець торгував лише взуттям цієї фірми, а пізніше асортимент поповнився ще й іншими товарами.
У травні 1925 року своє представництво в Станиславові відкрив відомий американський торговий дім «Поташ і Перльмуттер». З нагоди відкриття представництва відбувся показ моделей одягу і взуття під звуки оркестру – непересічна подія для тодішнього міста. У показі модних новинок були задіяні як жінки, так і чоловіки-моделі.
На першому поверсі будівлі воєводства і магістрату (тепер головний корпус медичного університету) відкрилася крамниця Владислава Свістля, де продавали елегантні хутряні вироби, а також приймали речі з хутра для перешиття і ремонту. Ще одна крамниця хутра «Ґраубарт і Касвін», відома ще з австрійських часів, працювала за адресою вул. Майзельса, 10 (тепер вул. Лесі Українки). Тут продавали хутряні речі як для жінок, так і для чоловіків.
У будівлі воєводства і магістрату знаходився також магазин капелюшків торговця Іре Д. Фішля, який пропонував капелюхи італійської марки «Borsalino» та інших відомих європейських виробників.
Кожна сучасна модниця добре знає, що таке аутлет, тобто магазин, де розпродають залишки товарів із величезними знижками. Але навряд чи хтось міг би подумати, що подібна крамниця була в нашому місті ще у 1920-х роках. Біля кінотеатру «Варшава» на вул. Липовій, 3 (тепер вул. Шевченка) працювала крамниця торговця Фелікса Кжемінського, відома під назвою «Кресувка». Тут регулярно проводилися розпродажі галантереї та аксесуарів із колекцій минулих сезонів, а також некомплектних товарів і з дрібними дефектами. Знижки на таких розпродажах сягали 75%.
Взагалі кидається у вічі, що тодішні крамниці з усіх сил намагалися заманити покупців великими знижками. Воно й зрозуміло, адже часи тоді були нелегкі. Так, магазин чоловічих і жіночих плащів Й. М. Фройндліха на вул. Ґославського, 8 (тепер вул. Чорновола) регулярно пропонував знижки до 20% на свій товар.
Важливим центром моди став відбудований пасаж Гартенберґів, де розмістилися не лише крамниці одягу і взуття, а й кав’ярня «Пасаж».
Преса про моду
Якщо до Першої світової війни «Кур’єр станиславівський» рідко писав про моду, то у міжвоєнні роки цей часопис частіше тішив читачок такими матеріалами. Так, у 1926 році газета опублікувала статтю про капелюшки-клош, які тоді були на піку моди. Газета радила обирати клоші у рожевих чи пурпурових тонах. Капелюшки-клош виготовлялися з фетру і щільно облягали голову, а носили їх, низько насунувши на чоло. У 1928–1929 роках стало модним загортати поля капелюшка нагору, і ця тенденція збереглася аж до початку 1930-х років. У 1933–1934 роках капелюшки-клош вийшли з моди. У 1920-х роках модниці навіть вигадали особливу «мову»: за допомогою стрічок на капелюшку жінки доводили до загального відома певне послання. Наприклад, стрічки капелюшка, що вільно спадали, означали, що дівчина незаміжня, але її серце зайняте, зав’язані у щільний вузол – одружена, а сплетені у пишний бант – «в активному пошуку».
У книжкових крамницях Станиславова можна було придбати також польськомовний журнал «Жіночий світ», який інформував своїх читачок про новини моди. В цьому часописі також публікували короткі оповідання, новини з життя зірок, цікаву кулінарну інформацію та корисні поради.
Важко переоцінити значення часопису «Нова хата», який був справжнім другом і порадником для галицьких українок. Його почали видавати у червні 1925 року у Львові. На перший погляд, у світ вийшов стандартний жіночий журнал. Під обкладинкою традиційний набір: найсвіжіші новинки європейської моди, таблиці кроїв для самостійного пошиття, поради щодо догляду за собою, рецепти страв та літературні огляди. Але виходив він українською мовою. Журнал «Нова хата» поставив перед собою амбітну мету – створити пресу для українок рідною мовою.
Один із найцікавіших напрямів у журналі «Нова хата» – створення національної моди на основі народного строю, домотканих матеріалів та вишиваних візерунків. Таку моду диктувала політична ситуація. Після Першої світової війни Галичина ввійшла до складу Другої Речі Посполитої. Більшість українського населення тоді жила в селах, а в містах становила значно меншу частку. Тому українці часто прагнули підкреслити свою національну ідентичність, зокрема і за допомогою одягу. Вони охоче вдягали вишивані сорочки, сукні або костюми з нагоди важливих подій чи свят. Журнал часто публікував візерунки для вишивки, а також закликав читачок колекціонувати автентичні зразки вишивок у своїх регіонах. Таким чином, галицькі українки додавали до європейської моди трохи рідної, дорогої серцю самобутності.
Олена БУЧИК |
