У багатьох галицьких родинах дбайливо зберігаються пожовтілі фото прадідів і прабабусь у національному вбранні. Їхній одяг суттєво відрізняється від того, що зараз носимо ми. То якою була мода 200 років тому?
Заповіт мецената У Львівській науковій бібліотеці ім. Стефаника є близько тисячі малюнків, які зображають мешканців Польщі, Литви та Західної України. Їх авторство приписували художнику Єжи Глоговському, але нещодавно з’ясувалося, що переважну більшість робіт виконав Каетан Кєлісінський. Серед численних типів селян і міщан є кілька акварелей з мешканцями Станиславівського циркулю (округу). Завдяки цьому ми можемо побачити, якою була тутешня мода у 1830-х роках. Але спочатку варто сказати пару слів про художника. Каетан Вавжинець Кєлісінський (1808–1849) не закінчував жодних академій, проте малював непогано. Це помітив меценат Ян Гвальберт Павліковський і замовив йому велику серію народних типів. Художник багато подорожував і замальовував людей різних прошарків і професій. Він навіть кілька разів нелегально перетинав російський кордон, аби зробити замальовки мешканців окупованих імперією регіонів. То був неабиякий ризик, оскільки за участь у повстанні проти царату Кєлісінському «світило» 20 років солдатчини в якомусь азійському гарнізоні. Спочатку Кєлісінський робив ескіз олівцем, а колористику детально описував у блокноті. Пізніше розфарбовував малюнки за своїми нотатками. Також не лінувався відтворювати пейзажі, на тлі яких стоять моделі. У підсумку виходив не просто малюнок, а майже кольорове фото 5,5х8,5 см. У 1836 році художник відвідав Галичину, завітав і до нашого міста. У результаті його творчий багаж поповнився кількома акварелями селян з околиць Станиславова. Довший час роботи майстра зберігались у приватній колекції багатіїв Павліковських. Але у 1921 році онук колекціонера виконав наказ свого дідуся — той заповів, коли Польща знову стане вільною, колекція має стати власністю громади. Тож онук передав майже 40 000 експонатів Інституту Оссолінських у Львові, який після війни став називатись бібліотекою ім. Стефаника.
Село і люди У ХІХ столітті одяг містян і селян дещо різнився. Місто було заможнішим і його мешканці могли дозволити собі одяг із готового сукна. У селах переважно носили домоткані вироби. На акварелях бачимо двох чоловіків. У обох довге пряме волосся: вочевидь, перукарні тоді були не в моді. Головні убори — циліндричні шапки з овечого хутра, круглий верхом виступає над тулією, як дашок. Найважливішою частиною вбрання українця була полотняна біла сорочка, яка сягала нижче колін. У холоди поверх неї надягали сукняну свиту. Чим багатшою була людина, тим більше орнаменту мала свита. Цікаво, що раніше у верхньому одязі кишень не робили, тому гроші та інші дрібні предмети носили в сумках чи поясах. Взуття теж вказувало на соціальний статус. Заможні носили шкіряні чоботи (3), бідніші — постоли або ходаки.
Прабабці наших прабабусь Кожна жінка мала довгу полотняну сорочку. Спекотним літом селянки запросто ходили в них вулицями та займалися своїми справами. У нашому випадку пані йде до річки мити пряжу. Аби не стояти у неприродній позі, жінка захопила невеличкий дерев’яний стільчик. Вона боса і, скоріш за все, ціле літо в будні ходить саме так. Наступна — жінка з кошиком. На дворі помітно похолодало і вона натягнула свиту, оторочену блакитним шнуром і прикрашену вишиваним орнаментом (5). З-під неї виглядає смугаста спідниця із полотняним фартухом. Взута наша модель у чорні шкіряні чоботи на низьких підборах. Заміжні жінки мусили ходити з покритою головою. Як правило, то була звичайна хустка, хоча траплялись і цікавіші варіанти. У книзі «Український народний одяг» зазначається, що селянки з околиць Станиславова пов’язували на голову червону квітчасту хустку із тонкої тканини. Кінці хустки опущені на спину та сягають нижче пояса. Зверху по хустці пов’язана намітка, яка обрамляє обличчя. Її кінці ззаду зав’язані у петлю — цибу. Сьогодні це дещо нагадує пов’язку при складній черепно-мозковій травмі, а 200 років тому вважалось модним.
…і решта народностей Усі перелічені типи одягу відносяться до околиць міста. А що носили мешканці середмістя? На жаль, відповідні акварелі нам поки що не відомі, тому трохи пофантазуємо. Австрійські чиновники та інтелігенція, скоріш за все, носили європейський одяг. Поляки, серед яких було повно містечкової шляхти, не зраджували своєму національному вбранню. Як приклад наведемо містянина з Галича. На чоловікові — підперезаний поясом жупан, поверх якого накинутий кунтуш. За польською модою ХVIII століття, волосся коротко підстрижене й залишено тільки на тім’ї. Значний прошарок галицьких міст становили євреї. Зовнішній вигляд одного з них детально описує акварель Єжі Глоговського «Львівський жид, який розносить подарунки». На ньому туфлі, панталони та білі панчохи. Останні навіть оспівуються в одній українській пісні: Будем пити горілоньку потрошки, потрошки, Аби жиди не носили шовкові панчошки. Це натяк на те, що більшість шинків тримали юдеї, які непогано заробляли на торгівлі спиртним. Останній персонаж не має прямого стосунку до Станиславова, але оминути його — гріх. На малюнку зображений… гуцул! Бачимо традиційні постоли, гачі (штани), лейбик (прообраз кептаря) і навіть бартку (топірець). Але на голові у чоловіка якесь молдаванське непорозуміння. Між тим подібну конусоподібну шапку в наших горців зафіксував ще мандрівник Бальтазар Гакет у XVIII столітті. Саме її описав Іван Вагилевич у 1840‑х роках. І схоже, канонічний образ Олекси Довбуша можна переглянути. Іван Бондарев | 
