Його добре видно з траси за Долиною. Прямо по курсу постає висока гора, на якій відблискує золотом купол храму. Або не відблискує, якщо погода не сонячна. Монастир Преображення Господнього у Гошеві включений до переліку популярних турів вихідного дня. «Репортер» поїхав подивитись.
Мандрівка попри святого Онуфрія Аби потрапити до чернечої обителі, доведеться «підкорити» Ясну Гору. Зробити це можна двома шляхами. Більшість туристів автобуси доставляють асфальтованою дорогою прямо під монастирську браму. Проте під час прощ дорога забита автотранспортом, і на гору треба йти пішки. Одразу попереджую, що підйом доволі крутий, доведеться трохи попотіти. Стежку використовують в якості Хресної дороги, про що нагадують численні стації. Серед них виділяється гротоподібна капличка зі статуєю святого Онуфрія. Якщо ви його побачили — значить, до вершини вже недалеко. Головним атрибутом старця є довжелезна борода, яка з успіхом заміняє йому натільну білизну. Онуфрій вважається покровителем ченців Василіан, тому його скульптури є у монастирях Бучача, Львова, Рукомиша. Кажуть, що раніше прочани рухалися Хресною дорогою не інакше як на колінах, та ще й з запаленою свічкою у руках. Тепер вимоги значно спростили. За каплицею, якщо подивитися ліворуч, відкривається чудова панорама на околиці. Дуже добре проглядається стрийська траса. Такі вершини військові називають «панівними висотами». Вигідне розташування монастиря під час Другої світової використали німці, але про це пізніше.
Татари й пожежі Хресна дорога виводить нас до монастирської брами, портал якої прикрашений мозаїчним зображенням Діви Марії. Привертає увагу той факт, що цю браму неможливо зачинити — немає ні решіток, ні воріт. Отже, гостям тут завжди раді. За аркою праворуч тягнуться бювети з водою (кажуть, цілющою). Далі є невеличкий фонтан, що б’є з-під дерев’яного розп’яття. Але оголошення, приліплене до парапету, суворо попереджає — вода у фонтані не питна. Достатньо одного погляду, аби зрозуміти причину. Дно фонтанної чаші густо вкрито монетами, що кидають чисельні прочани. Серед копійок трапляються і паперові купюри, щоправда, невеликого номіналу. Навпроти бюветів стоїть споруда з монастирськими келіями. Будинок розташований на підйомі, через що його праве крило має два поверхи, а ліве — тільки один. Туристам вхід до келій заборонено — діє так зване правило клявзури (лат. clausura — частина монастиря, призначена виключно для перебування монахів). Монастир тут давно. У 1570 році лицар із типово слов’янським прізвищем Кучулад збудував невеличкий дерев’яний монастир у підніжжі Ясної гори. У наступному столітті святиню спалили кримські татари, монастир перенесли на вершину — від гріха подалі. Татари нібито більше не турбували, проте почалися проблеми іншого ґатунку. Чи то в обитель регулярно влучали блискавки, чи то монахи не дотримувались правил пожежної безпеки, але монастир періодично горів. Після чергової пожежі у 1762 році від кляштору залишилася купа головешок. Коштів на відбудову не було. Перед монахами постав невеселий вибір — або забиратися зі згарища геть, або сподіватись на чудо. Спрацював другий варіант. Ігумену Йосафату Ленчевичу уві сні явилася Богоматір, яка запевнила, що все владнається. Сон виявився пророчим. Незабаром шляхетська родина Коссаковських пожертвувала гроші та будматеріали на відновлення святині. Роботи завершили у 1771 році.
Німецьке коріння Нова церква також була скромних розмірів, та ще й дерев’яною. На той час монастир був відомий своєю чудотворною іконою і збирав тисячі прочан. Незабаром постало питання про спорудження солідного мурованого храму, який би відповідав статусу відпустового місця. Протягом 1835-1842 років за проектом німецького архітектора Мозера зводять храм Преображення Господнього. Чудотворна ікона зайняла у ньому чинне місце і навіть врятувала церкву від руйнувань. Під час Другої світової на Ясній горі отаборились німці, які обстрілювали дорогу в долині. Келії перетворили на казарми, тому монахи перебралися до церкви. Червоні не змогли взяти висоту з наскоку. Після кількох невдалих атак вони накрили гору залпом «катюш». І тут сталося ще одне чудо. Коли скінчилась стрілянина, й монахи вийшли на двір, то побачили, що німецькі позиції, заодно з келіями, були фактично стерті з лиця землі. Встояла лише церква. Монастир закрили у 1950 році. Потім там були склади, інтернат для розумововідсталих дітей і навіть база відпочинку заводу «Позитрон». У 1988 році монастир передали православній конфесії. Але після чисельник протестів обитель повернулася до колишніх власників — отців Василіан. Храм перебував у аварійному стані та міг завалитись у будь-який момент. Допомога прийшла з Німеччини. Архієпископ Майнца відрядив сюди професора Шпендлера, який керував реставраційними роботами. Тоді ж німці встановили електронні дзвони. Вікіпедія каже, що таких в Україні більше немає. Всередині церкви привертає увагу казальниця незвичної форми. Вона виконана у вигляді човна, в якому стоять два рибалки з сіткою. Це алегорія чуда на Тиверіадському озері, коли апостоли зловили надзвичайно багато риби. Після чого Ісус сказав їм, що віднині вони будуть рибалками людей, тобто своїми проповідями залучатимуть їх до Царства Божого. Праворуч знаходиться вівтар із чудотворною Гошівською іконою Матері Божої. Помолитися перед нею приїздять десятки, якщо не сотні тисяч паломників. Стіни старого храму не вміщають багато народу, тому поруч збудовано ротонду Благовіщеня із прозорими стінами. Але ікона не є єдиним раритетом монастиря. У 2011 році сюди було урочисто перенесено частинку Чесного і Животворящого хреста, яку помістили у печері з гробом Господнім. Під час прощ там постійно горять сотні свічок і температура майже як у сауні.
Цариця Карпат Історія тутешньої чудотворної ікони нагадує пригодницький роман. На початку XVIII століття такий собі пан Андрій Шугай з Бережанщини придбав копію Ченстоховської ікони у заїжджого маляра. Шугай був багатодітним татом і виховував трьох малолітніх доньок. Коли батьків не було вдома, дівчатка примудрилися спалити хату. Від родинного маєтку залишилася одна стіна, на якій висіла недавно придбана ікона. Татусь був настільки вражений цим фактом, що майже не сварив юних підпалювачок. Потім спалахнуло селянське повстання, і Шугай відправив дітей у безпечніше місце — до свого приятеля Миколи Гошовського. Той мешкав у Дунаєві, коло Перемишлян, і був опікуном Гошівського монастиря. Коли повстання благополучно придушили, Шугаївни повернулись додому, при цьому забувши в гостях ікону. За нею вирушив батько, який дуже дорожив родинною святинею. Чоловіки мали довгу бесіду, але ікону Гошовський не віддав. У 1736 році образ раптово засяяв, а потім заплакав. Переляканий Гошовський передав ікону до римо-католицького костелу у Дунаївцях. Але храм вже мав свої два чудотворні образи, тому третій повісили у захристії, де її ніхто не бачив. Обурений шляхтич забрав образ і подарував його Гошівському монастирю. 5 серпня 1737 року відбулось урочисте перенесення ікони до храму. Одразу почалися численні зцілення, які ретельно записували у книгу, а сама ікона отримала назву «Цариця карпатського краю». Серед чудесних трафунків є один трагікумедний випадок. У 1743 році на Ясну Гору привезли божевільного Степана Лучковича. Хлопець був буйним, і його тримали у кайданах. Біля дверей храму Степан розірвав ланцюги та кинувся тікати. Навздогін рвонули шість родичів. Божевільний спринтер добіг до обриву та стрибнув униз. Напевно, у сім’ї Лучковичів ця хвороба була родинною, бо всі його шість родичів повторили цей маневр. Глядачі завмерли від жаху. Крутий схил, гостре каміння — жодних шансів на порятунок. Та через кілька хвилин на стежці з’явився цілком притомний Стефко, який щасливо добіг до самого підніжжя й повільно повернувся назад. За ним строєм піднімалися щасливі родичі. Тут чомусь згадується крилатий вислів Сковороди: «Світ ловив мене, але не спіймав». Коли совіти закривали монастир, чудотворна ікона кудись зникла. Після відродження храму майстер Ювеналій Мокрицький написав копію образа, який освятив сам папа Іоанн Павло ІІ. У 2009 році з благословення апостольської столиці ікона була коронована. Золоті корони та шати освячував вже новий папа — Бенедикт XVI. Іван Бондарев | 
