Хоча Тарас Шевченко ніколи не бував у Галичині, серед усіх областей України найбільше монументів на його честь встановлено на Івано-Франківщині. Пам’ять про поета галичани вшановують упродовж майже півтораста років.
Наприкінці минулого 2014 року в Івано-Франківську офіційно зареєстрували Національний рекорд України у категорії «Найбільша кількість пам’ятників Тарасу Шевченку в одній області». Місцеві краєзнавці нарахували понад дві сотні пам’ятників Кобзареві, встановлених у регіоні. Але на цьому вони не зупинилися – тепер готують заявку на реєстрацію ще одного досягнення: як стверджують дослідники, перший у світі монумент на честь Тараса Шевченка також встановили на території теперішньої Івано-Франківщини.
…Тарас Шевченко помер знаменитим. Уже під час похорону “останнього кобзаря України” у Санкт-Петербурзі представники української громади у різний спосіб намагалася зберегти пам'ять про нього. У тогочасному листуванні приятелі Шевченка згадували, як петербурзькі студенти мало не розібрали домовину поета на сувеніри. Один із таких шанувальників Шевченка у переписці хвалився трьома лавровими листками, надірваними з вінка на чолі покійного, та нитками з китиць, якими була прикрашена труна. На могилі Шевченка лунали обіцянки вшанувати його пам’ять – відкрити школу його імені, видати твори, перевезти тіло на Україну та ще декілька пунктів.
Про пам’ятники Кобзареві тоді годі було говорити. У царській Росії багато поезій Шевченка залишалися під забороною, а на його могилі постійно чергували жандарми, зобов’язані „пресекать сборища и вольнодумства". Польські урядовці в цісарській Галичині також усіляко перешкоджали увічненню пам’яті „хлопского здрайци, схизмата і гайдамаки", зокрема, заборонивши у 1880-х роках встановлення погруддя Шевченка у Львові.
Проте саме на Галичині з’явилися перші монументи Кобзареві. Як писав свого часу «Збруч», пріоритет у скульптурно-монументальному вшануванні Кобзаря належить містечку Винники біля Львова (відкриття скульптурного пам’ятника поетові тут відбулося 28 вересня 1913 року).
Але первісток монументальної шевченкіани з’явився у Карпатах – і набагато раніше. За переказами, зібраними краєзнавцями, ним став встановлений уже в першу річницю смерті поета (1862) пам’ятний знак біля Сокільської скелі, що височіє над Черемошем між селами Тюдів і Великий Рожин (теперішнього Косівського району). Монумент мав вигляд обеліску з білого каменю, на якому гуцули викарбували цитату з його поезії: “Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люди – Настане суд...”.
Кажуть, у роки Першої світової війни австро-угорські війська терміново розширяли дорогу в горах, і обеліск Кобзаря потрапляв під знесення. Дізнавшись про це, десятки селян під проводом каменяра В.Марчука за допомогою колод і примітивного риштування пересунули шестиметровий пам’ятник убік від дороги. Пам’ятник пережив ту війну, але був знищений у 1930-х роках польською владою, стурбованою зібраннями гуцулів біля українського монумента. Через 60 років, перед самим проголошенням незалежності, на місці знесеного монумента з’явився новий пам’ятник Кобзареві роботи скульпторів Володимира та Василя Одрехівських, споруджений за громадські кошти колгоспом «17 Вересня».
…Через відсутність урядових дозволів на встановлення пам’ятників Шевченкові однією з перших форм вшанування пам’яті Кобзаря стали так звані Шевченкові могили, які насипали у галицьких селах на зразок могили поета в Каневі – листівки з зображенням канівського кургану були поширені в Галичині. Як свідчить тогочасна преса, у селі Балинці на Станіславівщині з ініціативи вчителя місцевої школи В.Барнича жителі висипали високу могилу, назвавши її іменем поета. На відкритті меморіалу виступав письменник Василь Стефаник. Ще однією традицією стало в Галичині висаджування у шевченківські дні лип і дубів, які називали Шевченковими.
У 1911-1914 роках, з наближенням двох ювілейних дат – 50-річчя з дня смерті та 100-річчя від дня народження Шевченка – вимоги українців про дозвіл встановлювати пам’ятники Кобзареві стають дедалі наполегливішими. Чималого розголосу у той час набув міжнародний конкурс на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві, на який надіслали понад 60 проектів. Проте представники царського уряду, які входили до журі конкурсу, не дали затвердити жодну пропозицію, тож пам’ятник тоді так і не з’явився. Зате у ліберальнішій за Російську імперію Австро-Угорщині українцям часто таки вдавалося досягати бажаного.
У 1911 році за ініціативою членів "Просвіти" та культурно-громадських діячів села Вовчинець поблизу Станіславова відкрили пам'ятник Шевченку, складений у формі піраміди з великих шматків каменю, привезених із річки Бистриці. У верхній частині був вмурований барельєф поета, під ним напис: “В 50 річницю смерти Тараса Шевченка. 1861-1911”.
До 1914 року пам’ятники, барельєфи та меморіальні дошки на честь Шевченка з’явилися в багатьох селах і містах. На жаль, більшість із цих монументів (так само, як і найдавніший пам’ятник у Вовчинці) були зруйновані або пошкоджені під час Першої світової війни та в час українсько-польського протистояння. Окремі з них відновили у 1980-1990-х роках. 
З нагоди ювілейних дат у Галичині створювалися спеціальні комітети, які поширювали листівки, медалі з зображенням Шевченка та невеликі погруддя Кобзаря. Відомою була медаль роботи галицького митця М.Паращука – нагрудний значок із портретом. Скульптор М.Гаврилко, який після 1910 року мешкав у Болехові, створив барельєф Шевченка, що його місцева торговельна кооперація “Надія” відливала та поширювала в краї. Цей же автор створив медальйон із зображенням Шевченка, виготовленням якого займалася керамічна майстерня львівського професора Івана Левинського.
У Львові також виникла спеціальна скульптурна майстерня “Достава”, що виготовляла невеликі бронзові скульптурки поета, призначені для встановлення на підвищених місцях. Абсолютно унікальним випадком вшанування пам’яті Кобзаря була виявлена кілька років тому печатка війта села Заріччя (тепер – Надвірнянського району) з портретним зображенням Шевченка.
...У радянський час спорудження пам’ятників Шевченку, якого тогочасні ідеологи комунізму  подавали винятково як борця із кріпацтвом, проводили “за ленінським планом монументальної пропаганди”. У 1930-ті роки, коли лютував голодомор і розстрілювали діячів українського відродження, ніби в насмішку над уцілілим народом оголосили конкурс на проект пам’ятника Шевченкові у Харкові, Києві та Каневі. Точну характеристику цій практиці дав один із фундаторів комуністичного режиму – Лев Троцький (Бронштейн): „Сталинская бюрократия возводит памятники Шевченко, но с тем, чтобы покрепче придавить этим памятником украинский народ и заставить его на языке Кобзаря слагать славу кремлевской клике насильников".
Згодом монументи Шевченкові з’явилися в більших містах у Центральній і Східній Україні: Донецьку, Дніпропетровську, Полтаві. Для Галичини у радянський час продовжувала діяти негласна заборона на величні пам’ятники Кобзарю. Відомо, що в серпні 1965 року без погодження з органами влади в селі Шешорах громада встановила погруддя Тараса Шевченка роботи київського майстра Івана Гончара, після чого учасники акції зазнали переслідувань з боку органів держбезпеки. 
Напередодні проголошення незалежності на хвилі національно-патріотичного піднесення в Галичині почався справжній бум на пам’ятники Шевченкові. У 1989-му, коли святкували 175-у річницю Кобзаря, в Івано-Франківській області з’явилося близько двох десятків монументів та три пам’ятні дошки (в Богородчанах, Болехові й Івано-Франківську). Зрештою, пам’ятників стало так багато, що галичани могли ними навіть поділитися. У 1997 році, коли в Калуші відкрили новий пам’ятник Шевченкові, старий монумент вирішили передати в подарунок місту Сімферополю.
…Як це не парадоксально, але донедавна Івано-Франківськ був чи не єдиним обласним центром України, в якому пам’ять про Кобзаря було увічнено лише скромним погруддям, встановленим у центральному міському парку імені Шевченка. Після тривалої дискусії та громадських обговорень на центральній алеї того ж таки парку у 2011 році нарешті встановили бронзову триметрову скульптуру Кобзаря, створену відомим українським скульптором-емігрантом Лео Молом (Леонідом Молодожанином, автором пам’ятників Шевченкові у Вашингтоні та Санкт-Петербурзі).
А в серпні 2014 року у приміщені обласної «Просвіти» (колишня будівля українського товариства «Сокіл», прикрашена одним із найдавніших барельєфів на честь 100-річчя від дня народження Шевченка) у серпні минулого року з’явився музей народної шани Шевченка. Щоправда, працює він лише двічі на тиждень у післяобідню пору і туристичною привабою Івано-Франківська наразі не став…

Богдан Скаврон