Кілька років тому увагу перехожих на вулиці Василіянок привертав гарненький будиночок із колонами та старовинним портиком - родинна кам'яниця сім’ї Гриневичів, збудована ще 200 років тому. Донедавна там працював музей Гриневичів. Сьогодні за кронами дерев та хащами бур'янів фасад будинку №52 неможливо розгледіти взагалі. На ґанку поселилися бомжі та наркомани - треба ступати уважно, щоб не поранитися до шприца чи розбитої ампули "Димедролу" та не вступити у лайно. З будинку просто на траву пообсипалися частини фасаду. Музей, який покликаний зберігати пам'ять і рятувати від забуття, сьогодні потребує порятунку сам. Чи втратить місто ще одну пам'ятку?
Як відзначає краєзнавець Михайло Головатий, будівля на вулиці Василіянок, 52 збудована на початку 19-го століття: "Це дуже цікава міщанська споруда у стилі класицизму. Привертає увагу цікавий чотириколонний портик. Таких будинків у місті вже практично немає". Провінційні будиночки такого типу були дуже характерними для Станиславова у період до Мармулядової пожежі 1868 року, зауважує Ігор Панчишин, начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому. Відтак "допожежна" архітектура у центрі міста, який вигорів включно із ратушею, сьогодні є унікальним явищем.
Кам’яниця цінна не лише унікальною архітектурою, а передовсім історією, наголошує Михайло Головатий. Власницею будинку була близька родичка письменниці Катрі Гриневичевої Ірина Гриневич. Відома письменниця та керівник львівського "Союзу українок" була заміжня за рідним вуйком сестер Гриневич Дарії та Ірини, які мешкали в Івано-Франківську. Приїжджаючи до родини зі Львова, Катря Гриневичева часто гостювала у кам'яниці на Василіянок, 52. У 80-их роках будинок слугував явочною квартирою для забороненої УГКЦ. Тут неодноразово збиралися дисиденти Левко Лук'яненко, Микола Поровський, Роман Круцик.
Хто ж винен у тому, що така важлива для міста будівля сьогодні гине? Попри свій жалюгідний стан, 200-річний будинок офіційно не належить до списку аварійних будівель і навіть до тих, що у незадовільному стані. Не перебуває він і на балансі ЄРЦ, яке могло би підтримувати його. Перед смертю Ірина Гриневич заповіла половину будинку, ту, що з колонами і портиком, "Союзу українок" для облаштування родинного музею Гриневичів. Іншу половину будинку передали у приватну власність сусідам, які проживали в цій частині і начебто доглядали Ірину в останні роки її життя. "Союзянки" стверджують, що сусіди не доглядали, але переконали немічну Ірину Гриневич підписати документи в обмін на обіцянку опікуватися нею. Чи не обійшлося тут без обману? В будь-якому разі сусіди одразу ж прибудували впритул до задньої стіни музею новий будинок. Ймовірно, чекали, що кам'яниця завалиться.
У 2001 році активістки "Союзу українок" відкрили у будинку "Громадський музей родини Гриневичів". "У музеї були дуже цікаві експонати, зокрема, листування, - розповідає колишній директор музею Марія Вуянко. - Професор Володимир Качкан неодноразово бував у музеї і користувався матеріалами для написання своїх праць. Постійно приходили учні, які готували роботи на конкурси. Це було унікально, що ми облаштували музей в Івано-Франківську, хоча Катря Гриневичева мешкала у Львові і тут лише гостювала. Життя у музеї кипіло - численні круглі столи, конференції - сьогодні про це боляче згадувати. Нам передали цей будинок, щоб ми сповнили волю його власників - і ми сповнили її, відкрили музей. Але будівля потребувала догляду".
Як громадська організація, "Союз українок" провадить свою діяльність на членські внески. "Зараз у нас 68 членів, членські внески - 2 гривні на місяць. Половина "союзянок" внески не платить", - лаконічно окреслює фінансові можливості організації голова міського осередку Раїса Романюк. Збирали експонати і відкривали музей громадські діячки на ентузіазмі. Поки будинок був у доброму стані, проблем не виникало. Вони почалися, коли впритул до музею побудувалися вищезгадані сусіди. Пані Раїса пригадує, що коли забивали палі, будівля музею дала перші тріщини. У другій половині будинку, як і в новобудові, тривалий час ніхто не живе. Житло змінило вже не одного власника. Відтак підтримувати цілий будинок у належному стані було б неможливим за відсутності власника другої частини.
"Раніше нам допомагав ремонтувати музей Зіновій Шкутяк. Зокрема, він допоміг перекрити дах. Коли ми побачили, що будівля стає аварійною, зверталися до управління культури, писали до Анушкевичуса, але нам не надійшло жодної відповіді", - скаржиться Раїса Романюк. Підтримувати будинок у належному стані власним коштом "Союз українок" не мав змоги.
Засмучені відсутністю будь-якої підтримки та інтересу з боку влади, "союзянки" почали розглядати пропозиції підприємців. Зокрема, за словами пані Раїси, плани на цей будинок мав Олег Зарицький. "Він хотів знести цю будівлю і побудувати нову з кафе на першому поверсі, а нам виділити частину приміщення під музей. Але "союзянки" йому не повірили, не хотіли, щоб поруч з музеєм була "п'янка". Крім того, Зарицький планував облаштувати підземну автостоянку, а під будинком виявили підземні води, мабуть, тому він відмовився. Ще одна проблема для забудівників - земля під музеєм досі не приватизована, оскільки громадські організації не мають на це права.
Іншому претенденту на музей, підприємцю Василю Луціву "союзянки" вірять. Бізнесмен, як стверджує Раїса Романюк, пропонує знести кам'яницю, викупити другу частину будинку і допомогти "союзянкам" приватизувати землю під цілим будинком, а потім брати її в оренду. "Він хоче збудувати собі магазин, а нам дати 200 квадратних метрів під музей", - запевняє Раїса Романюк. Однак підприємець наразі не може відшукати власника другої частини будинку, оскільки той в Америці. Якщо ніхто не допоможе "Союзу українок" відремонтувати будинок, вони погодяться на пропозицію бізнесмена і місто таки втратить пам'ятку.
Музей зачинили три роки тому, коли там почали обсипатися стіни, а з заіржавілих труб сифонила вода. "Страшно було туди заходити. Усюди цвіль. Коли приходили школярі, то я починала екскурсію так: "Ви прийшли у цей будинок. Чуєте запах?" Діти дружно казали "так". Тоді я казала, що це - запах старовини, викручувалася, як могла", - пригадує Марія Вуянко.
Рік тому з музею вивезли усі експонати. У будинку відрізали світло й газ. З музею зняли табличку. Будівля на Василіянок, 52 розпочала вмирати офіційно. А ще років із 30 тому, зважаючи на свою унікальну архітектуру, кам'яниця Гриневичів була внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення, разом із майже 600 іншими спорудами в Івано-Франківську. Проте сьогодні будиночку у цьому реєстрі вже немає. Вилучати пам'ятки з реєстру має право лише Кабмін, але відповідного рішення щодо цієї кам'яниці Кабмін не приймав. Як будинок Гриневичів позбувся статусу пам'ятки? Відповіді на це питання не знають ні у міському управлінні архітектури, ні у відділі охорони культурної спадщини. Є лише припущення.
Пам'ятка могла випадково випасти зі списку під час уточнення реєстру, вважає Володимир Гайдар, начальник департаменту містобудування та архітектури міськвиконкому. Ігор Панчишин пригадує, як у 1981-му році робилася тотальна інвентаризація пам'яток по місту і він особисто фотографував будинок по Василіянок, 52, який був тоді у списку пам’яток. "У 80-их всі рішення про внесення у реєстр пам'яток архітектури приймалися на сесії облради. Ці рішення приймали гамузом, усе робилося поспіхом, і часом до списку вносили цілі вулиці. Тоді до реєстру був включений ще з добрий десяток будинків, які сьогодні також не є пам'ятками. Можливо, кам'яницю Гриневичів, як і цей десяток будинків тоді запропонували до реєстру на місцевому рівні, а потім вони не пройшли рішення облради. Думаю, що тут немає ніякої хитрості, а є звичайне недотримання процедури", - припускає Панчишин. У реєстрі пам’яток, затвердженому сесією облради 26 травня 81-го року, будинку вже не було.
"Я вважаю, що цей будинок вартує бути у реєстрі пам'яток, - підкреслює Ігор Панчишин, який сьогодні займається уточненням списку пам'яток в Івано-Франківську. - У нас, як правило, зберігають великі будинки у доброму стані. Але пам'яткою архітектури необов'язково має бути виразний будинок. Мають бути також будинки, які є характерними для міста стильово, часово, конструктивно. Є певні речі, які є унікальними, і тому їх варто зберегти". Цю думку підтримує і головний архітектор міста: "Якщо будинок вже був колись поданий до списку пам’яток, значить цього треба дотримуватись. Є будинки, які формують міську тканину, формують якийсь квартал і усі разом є пам'яткою містобудівного рішення. На Василіянок якраз є багато таких гарних маленьких будиночків, вартих уваги".
Щоб внести споруду у реєстр пам'яток, потрібно підготувати об'ємний пакет документів: зібрати обміри будинку, виробити паспорт споруди та виписати детальну історичну довідку, щоб обґрунтувати, що споруда повинна мати статус пам'ятки. За умови доброго діалогу, влада мали би взяти фінансовий бік справи під свій контроль, тим більше, що щороку міська архітектура закликає громадськість подавати до реєстру нововиявлені пам'ятки. Словом, нічого неможливого, щоб не могти повторно внести будинок до реєстру. Питання лише в тому, чи є ще що зберігати і охороняти?
Це повинні визначити фахівці. "Такі містові будиночки, як кам'яниця Гриневичів, є для нас найбільшою цінністю. Вони формували ту особливу міську атмосферу і той вигляд міста, яке ми нібито любимо. Якщо знищити ці маленькі хатки, виявиться, що міста попросту не залишиться", - переконаний письменник Тарас Прохасько, учасник громадської ініціативи "Збережемо старий Івано-Франківськ". Новостворена ініціатива об’єднує місцевих краєзнавців, журналістів, письменників, істориків, фотографів, художників, активну молодь - усіх тих, кому не байдужа доля міста та його архітектури.
Громадська ініціатива "Збережемо старий Івано-Франківськ" розпочинає обговорення перспектив збереження будинку на Василіянок, 52. А щоб будівлю тим часом не "з’їли" бур'яни та не захаращували бомжі, активісти громадської ініціативи цієї п'ятниці проведуть прибирання території колишнього музею. Усі охочі допомогти запрошуються на 11.00.
Наталка ГОЛОМІДОВА
Ще кілька років тому у гарній кам’яниці з колонами та портиком працював музей родини Гриневичів. Сьогодні за гіллям дерев та бур'янами фасад будинку вже й не розгледіти. У двохсотлітній пам’ятці архітектури поселилися бомжі та наркомани. Музей, який покликаний рятувати від забуття, сам потребує порятунку.
Чи втратить Франківськ ще одну пам'ятку?
