За Австрії в Галичині діяла цісарсько-королівська жандармерія, основною функцією якої була охорона державної безпеки та громадського порядку. Жандарми підпорядковувалися староству і протидіяли небажаним зібранням і мітингам, запобігали можливій революції, розслідували державні злочини.

Проте в населення ці стражі порядку не користувалися особливою популярністю, інколи на них навіть здійснювали напади. В березні 1897 р. станиславівська преса повідомила про напад на жандарма Юзефа Муля, який ішов дорогою до Маріямполя. Він побачив двох селян – Варвару Величко і Стефана Саранчука, – які тримали в руках оберемки гілля. В жандарма виникла підозра, що вони вкрали хмиз з приватної території. Тож він затримав обох і повів до будинку місцевого поміщика Верещинського. Але дорогою на жандарма накинулося кілька чоловіків, які бажали звільнити затриманих, і відібрали в нього карабін. Лише за втручання керівника місцевої ґміни зброю вдалося повернути. Але як тільки жандарм вийшов від начальника ґміни, агресивні селяни напали на нього вдруге і знову забрали зброю. Він ухопився за шаблю, але нападники викрутили йому руки і вдарили по обличчю так сильно, що в нього з голови злетіла шапка. Начальнику ґміни довелося посилати за жандармами у сусіднє село. В результаті заарештували 13 селян, які отримали строки від 4 до 14 місяців ув’язнення.

Підготувала Олена БУЧИК