150 років тому народився знаменитий різьбяр i будівничий церков Василь Турчиняк.
Таких людей, як Василь Турчиняк, на Гуцульщині називають непрОстими, тобто наділеними особливими таємними знаннями. "Різьбяр від Бога", - написала про нього наприкінці XIХ століття одна з найпопулярніших тоді на Галичині газета "Діло". Як i годиться непрОстому, Турчиняк вирізнявся з-поміж односельців не лише неабияким мистецьким хистом, але й деякими дивацтвами…
Коли народився цей гуцульський майстер, точно невідомо. Півтора століття тому у віддалених гірських селах, яким на той час було й село Луг, що поблизу Делятина (тепер – Івано-Франкiвська область), мало хто з гуцулів записував точні дати народження дітей. Пам'ятали хіба рік народження, та й то не завжди. Тож тепер впевнено можна сказати лише те, що 1864 року в сім'ї селянина Івана Турчиняка народився малий Василько.
У сім'ї, де не рахували днів і місяців, навчити дитину грамоті, ясна річ, теж не було кому. Зате вже змалку i батько, i дід привчили малого Василя до різця та теслярської сокири. Обдарування Василя Турчинюка проявилося з юних літ. Причому юнак виявився вдатним і наполегливим не лише до мистецької роботи. Він самотужки вивчив латинські літери i брався потрохи читати. Щоправда, ставити свій підпис він так i не навчився. Найкращими автографами, які залишив нащадкам майстер Турчинюк, стали його різьбярські роботи та збудовані ним церкви.
Вперше про різьбяра з Лугу заговорили після того, як його робітню відвідав відомий український етнограф Володимир Шухевич. Майстер тоді робив переважно різні предмети побуту – різьблені столи, шафи, бюра. Але увагу дослідника гуцульського фольклору Шухевича привернула мистецьки виконана Турчинюком iкона Божої Матерi, чутка про яку в той час розійшлася далеко поза межами села. Відтоді Василь Турчинюк усе своє життя присвятив сакральному мистецтву та ще й виявив себе як неперевершений будівничий церков.
Загалом Турчинюк збудував 6 церков, оздоблюючи різьбою внутрішні інтер'єри дерев'яних храмів. Його запрошували не лише сільські громади Гуцульщини. Їздив майстер до Грушева-Красного біля Дрогобича, де поставив собор Богородиці, в Дулібах коло Стрия збудував церкву святого Юрія. Цікаво, що свою роботу майстер не вважав ремеслом, яке має приносити добрий заробіток, а розцінював її як офіру – пожертву Богові та громаді. Із плати, яку давали йому за роботу, він залишав для себе лише малу частку, більшість грошей роздаючи своїм підручним, яких набирав у тому селі, де працював.
Справою всього його життя стала п'ятибанна церква в рідному Лузі, яку за проектом Турчинюка збудував коломийський інженер Фільоус у 1911 році. Відтоді, протягом майже трьох десятків років різьбяр поступово оздоблював внутрішній інтер'єр церкви. Перше з'явився різьблений іконостас, тоді – царські ворота, намісні образи. Майстер вирізьбив бічні престоли, хори, проповідницю, сповідальницю. У 1938 році це була унікальна гуцульська церковця, скрізь оздоблена всередині плоскорізьбою. Характерно, що Турчинюк не використовував, як інші гуцульські майстри, ніяких скляних чи металевих прикрас, тож його роботи мали виразні прикмети чистого мистецтва, а не мистецького ремесла.
Справжнім архітектурним шедевром Турчинюка була невеличка дерев'яна капличка, яку він поставив на могилі своєї дружини. Каплицю майстер оздобив різьбами, а сама вона мала вигляд маленької церковці.
До речі, Турчинюк не лише споруджував справжні церкви, але й умів робити їх мініатюрні макети. Заздалегідь виготовлені з дерева деталі він скріплював кінським волосом за допомогою спеціального пінцета. У цьому не було би нічого дивного, якби майстер не викладав макет церкви усередині скляної бутлі. Одну з таких незвичайних пляшок Турчинюк подарував президентові довоєнної Польщі Ігнатію Мосціцькому. Після цього презенту гуцульського майстра почали кликати для консультацій з церковного будівництва до Кракова.
Під час будівництва церков Турчинюк не користувався жодним інженерним приладдям, а робив усе сокирою, свердлом, стругом, пилкою i шнуром. Він ніколи не міряв на метри, а дотримувався прадавньої системи пропорцій i все будував "на стопу" (46,24 сантиметри). Разом із тим, майстер ніколи не боявся вирішувати найскладніші інженерні задачі. Кажуть, він навіть працював над створенням "вічного двигуна".
Взагалі Турчинюк був дуже дивною людиною. Скажімо, в його хаті жила ворона, яку він навчив говорити кілька слів. А часом у нього з'являвся дивний дар провидіння, про який залишили спогади його сучасники. Скажімо, отець Михайло Дацишин, який був священиком у Дулібах, коли там працював Турчинюк, пригадував, що майстер не хотів відразу починати роботи, бо казав, що в селі має вмерти якийсь поважний чоловік. I справді невдовзі помер тутешній війт.
Коли почалося будівництво, Турчинюк сказав, що місце, де стоятиме храм, благодатне i ніякого лиха тут не станеться. Коли вже клали куполи на церкву, один з робітників не вдержався i впав донизу. Та в останню мить встиг зачепитися за балку i повис на ній, залишившись неушкодженим.
Але найбільш вражаючим було пророцтво Турчинюка про майбутню долю рідного села. Якось він сказав своїй невістці Анні: "Знаєш, Анно, нашого села не буде, а он там, - i показав далі в гори, - будуть великі кам'яниці. Там, де місто було – вовки вити будуть, а де вовки вили – місто буде".
...Після Другої світової війни мешканців Лугу виселили з рідних домівок, а саме село зруйнували дощенту. Натомість далі у горах збудували військове містечко i секретний об'єкт – сховок для ядерної зброї. Пророцтво збулося. Але це вже інша історія.
Богдан Скаврон |
