Середа, 22.05.2024, 07:41:24

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Березень » 24 » До дискусійних питань містобудування Галича. Занедбаний квартал середмістя: факти з історії, особисті спостереження і думки
23:45:54
До дискусійних питань містобудування Галича. Занедбаний квартал середмістя: факти з історії, особисті спостереження і думки

Впродовж останнього місяця, завдяки окремим новинам, давнє місто над Дністром дещо прокинулося, а його мешканці або особисто приймали участь в дискусіях, або з цікавістю читали коментарі в соцмережах. Для висловлення своєї думки місто навіть відвідав п. Микола Гайда, член діючого бюро та екс-президент Українського Національного Комітету міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць.
Мабуть, вперше з часів здобуття незалежності в місті відбулися подібні дискусії. Звичайно, вони потрібні, разом з тим, рівень цього обговорення, аргументи і подальші висновки могли б бути інакшими – але все вийшло так, як вийшло – в першу чергу завдяки певним особам, які принесли в життя міста досвід боротьби зі свого громадського та партійного минулого.
Ці дискусії стосувалися досить важливого питання – містобудування; візії міста в сучасному і майбутньому; вирішення долі занедбаних площ і їхнього гіпотетичного майбутнього; з одного боку створення додаткових можливостей для мешканців, а з іншого боку – для туристів (будівництво спортивного майданчика та канатної дороги на Замкову гору).
Дещо подібна, але менш гостра дискусія була в минулому році, коли пропонувалося спорудити тимчасові відпочинкові споруди поруч Галицького замку і стверджувалося, що це значно вплине на розвиток туризму на терені міста. Поєднання пропозицій минулого і цього року та спосіб їхнього розв’язання показує наявність подвійних стандартів в окремих осіб причетних до цих процесів – тепер тільки місце сидіння визначає підтримку/ не підтримку рішень.
Наші відчуття до міста, власні родинні історії визначають спосіб думання щодо сприйняття тих чи інших ініціатив. Одні з нас мають свій власний Галич в своєму баченні і хотіли б його зберегти таким, як він є; інші, також, будучи громадянами міста, бажали б навпаки – щоб відбувалися зміни. Правда є в тому, що місто подібне до живого організму, воно розвивається, занепадає, хворіє, підпадає під впливи.
Специфіка Галича в тому щоб гармонійно поєднати його історичне минуле та створити умови для його подальшого розвитку в сучасному і майбутньому.
Перманентною проблемою міста є те, що переважно його сприймають і позиціонують, як «давнє» і «княже», а матеріальну і нематеріальну спадщину створену в період австрійського та польського володіння містом, не шанують, а навіть знищують – і це роблять також несвідомі громадяни, які є власниками житла в будівлях – пам’ятках. Маємо таке вибіркове пошанування. «Наше» то тільки княже, а все інше (більше 700 років історії) – то «чуже».
Незважаючи на «давню славу», позиціонування міста, як «княжого»; визнання його статусу як «історично населеного пункту» - саме в його адміністративних межах ніколи не було органу (міського чи районного рівня), який би дбав за збереження та охорону культурної спадщини. Не було громадських ініціатив, які б віддано захищали і відновлювали старовинні дерев’яні двері, ініціювали відновлення будівель чи встановлення пам’ятних таблиць.
Ставалося навпаки – окремі будівлі цілковито знищувалися (як родинна садиба нотаря Лева Гузара), деякі цілковито втрачали зовнішній вигляд через перебудови чи інші втручання (вілли, які використовуються під житло чи іншого призначення на вул. Львівській чи на Площі Волі). Це не стало для міста особливо новим, оскільки в 1942 р. було розібрано цілу жидівську дільницю, а після другої світової війни ліквідовано забудову східної сторони площі Ринок; чергові, але вже «реконструкції» були здійснені до 1998 р., коли відзначалося т. зв. ювілей 1100 – річчя з часу першої письмової згадки.
Окремі будівельні роботи в попередні десятиліття проводилися швидко або в дуже короткі терміни, що не давало змогу здійснити археологічні обстеження (коли це ще було вимогою закону); обміри – якщо це стосувалося будівель - а завдяки їм могли б бути якісь нові цікаві знахідки чи збережений обмірний матеріал.
Рекламні вивіски цілком приховали вигляд поодиноких збережених історичних фасадів середмістя. Ось так описує своє враження від цього один з відомих франківських журналістів: «…Один треш і шлак візуальний теж, бо таке враження від тої реклами і вивісок, ніби на якусь велику сміттярку приїхав…»… Чи можна це вирішити? Так. Дати дозвіл власникам реклами на її використання до кінця поточного року, а далі виключно за затвердженим зразком і розміром (щоб не домінували на фасадах), з подальшим контролем міської інспекції. На жаль, у нас підприємці міркують, що чим більша реклама, тим більші прибутки. Цивілізований світ довів хибність таких переконань.
Тепер ситуація дещо змінилися в позитивну сторону. Завдяки децентралізації населені пункти мають більше можливостей, зокрема, можуть мати підрозділи, які ведуть нагляд за охороною культурної спадщини, володіти певним фінансовим ресурсом для цього напрямку роботи. Але потрібно робити все комплексно, а не вибірково.
Кожному мешканцю Галича відома територія щодо якої нещодавно точилися дискусії (площа з закинутими будівлями, в межах вулиць Ярослава Осмомисла, Івана Франка, кардинала Гузара, торгового центру «Княжий Галич»). Вона занедбана вже кілька десятиліть, за цей час вже виросли два покоління галичан. Для того щоб змоделювати для себе можливе майбутнє цієї території, її функціональне призначення, вартує пригадати собі її історичне минуле.
У середньовіччі це територія Калуського передмістя. Ймовірно, воно теж було захищене з південного та західного боку найпростішими фортифікаційними спорудами (частоколом). Тут знаходилася одна з 5 в’їзних брам у місто (можливо, на місці сучасного роздоріжжя вул. І.Франка та Ярослава Осмомисла, поруч будівлі старої лікарні). Основною архітектурною домінантою цієї околиці був костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (спершу дерев’яний, згодом мурований).
Рельєф терену (вирівняні площадки, підвищення що за формою подібні до залишків валів) дає підстави для подальших наукових досліджень щодо системи оборони цієї дільниці міста.
З входженням Галича до складу Австрійської імперії, подальшої втрати містом статусу центра староства і підвищенням ролі близького Станиславова, розбором фортифікаційних споруд, даний терен використовувався під приватну житлову забудову. На парцелях знаходилися домоволодіння жителів, які складалися з житлової забудови та господарських споруд, городу і саду. Житлові будівлі були побудовані вздовж вулиці Руської (тепер Івана Франка) та Ярослава Осмомисла (у польський період володіння назва вулиці була Третього мая).
Переважно всі споруди були побудовані з дерева. Забудова одноповерхова.
Перша військова карта Галичини та Володимирії (1779 – 1783) фіксує на цій площі житлову забудову (позначено 4 домоволодіння).
На карті майора Маховіча (1795) зазначені житлові споруди, які побудовані впритул до сучасної вулиці Ярослава Осмомисла (з її західної сторони), друга частина парцель (від сторони р. Луква) призначена під сади та городи (до кінця 80-их рр. ХХ століття тут росли яблуні, кілька ясенів та дубів). Третьою будівлею в черзі з південного боку було приміщення пошти. Завдяки цьому, маємо додаткову інформацію про місцезнаходження першої пошти в Галичі і дату згадки про неї.
На рукописній карті Галича 1843 р. ситуація з забудовою даного кварталу зберігається. На жаль, довільний рисунок і використана система ознакування будівель невідомого авторства не дає змоги зрозуміти де знаходилася пошта (на той час червоною барвою позначали муровані споруди). Тож станом на 1843 р. забудова залишалася дерев’яною, за винятком п'ятої будівлі.
Передкадастр Галича (до 1853 р.) засвідчує подальшу розбудову міста. Завдяки йому наявна точна локалізація житлових будівель, господарських споруд та їхніх розмірів на цій площі. Всі вони ще дерев’яні. Це вже не абстрактні зображення на зразок попередніх, це точна фіксація виконана інженерами.
Ймовірно, на зламі ХІХ – ХХ ст. на даній площі з’являються поруч дерев’яних, перші муровані споруди. Дерев’яні будинки стають тинькованими. Фотографії 1904, 1916 та повітряна зйомка міста 1929 р. дають змогу побачити вигляд цієї дільниці.
У польський період володіння містом (1920 – 1939) домоволодіння цього кварталу з західної сторони обмежуються торговицею (тепер тут торговий центр «Княжий Галич»). Тут відбувалися базари, було спеціальне приміщення для господарських потреб.
Після Другої світової війни частина житлових будівель була знесена, частина перебудована. З північної сторони даного кварталу були побудовані двоповерхове приміщення пошти та гаражі.
Наприкінці 80-их рр. ХХ ст. мешканці в більшості (на підставі рішень виконкому і надання компенсацій) переселилися звідси, окремі використовували свої колишні домоволодіння, як дачі.
Фактично весь час своєї історії, даний квартал не був «парадним», центральним в’їздом до Галича. Це було тихе місце, хоча й в середмісті. Вулицею Руською проходили і проїздили подорожуючі до Калуша й до центру міста, діти ходили на р. Лукву, на оболоні паслися корови і коні – зрештою, останнє було ще кілька літ тому. Мабуть, галичани ще пам’ятають, що тут неодноразово розгорталися приїзні атракціони.
Ситуація змінилася з будівництвом об’їзної дороги в 70 - их рр. ХХ ст. З будівництвом нового мосту весь транспортний потік було спрямовано цією новою дорогою (Н-09) і тильний в’їзд до міста автоматично став парадним…
Зараз важко точно відновити прізвища власників усіх домоволодінь на даній території, проте наявна певна інформація щодо окремих з них. Першим (по вул. І.Франка) був дім Свінхової, другим Цінса - одночасно був першим по вул. Ярослава Осмомисла; другим після повороту був будинок Сегіна, третім – Яновича, четвертим – Пушика, п’ятим Кіммеля, шостим Облера (пізніше там знаходилася ветеринарна аптека).
У сучасний період на площі, де була торговиця, побудовано торговий центр. У березні 2020 р. було розібрано один з будинків (ймовірно, раніше власність родини Пушиків) новим власником земельної ділянки. Квартал продовжував перебувати в занедбаному стані фактично до березня 2021 р., коли розпочалася порізка чагарників та очищення території.
На даній території зараз вціліли два житлові будинки і три господарські споруди; три з цих споруд побудовані у міжвоєнний період (1921 – 1939); на одній з ділянок стоїть кіоск ритуальної атрибутики; ще на одній підвал розібраного дому і господарська споруда.
За правовим статусом, ці ділянки мали б перебувати у власності міста; відомо, що як мінімум одна з них перепродана і знаходиться у власності добросовісного набувача. Перспективи судових процесів важко прогнозувати.
З обранням нового керівництва міста (осінь 2020 р.) та планами окремих підприємців, постає питання подальшого призначення даної земельної ділянки.
Зважаючи на історію цього кварталу, особливості здійснення містобудівних процесів в місті у попередньому та цьому періодах, можна висловити кілька думок.
1. Важливим для Галича є наявність генерального плану міста, а особливо тепер, коли це законодавча вимога. Всі ідеї щодо будівництва в центральній частині історично населеного пункту повинні опиратися на цей основоположний документ;
2. Відрадно, що питання містобудування знаходять широкий відгук у мешканців міста, це характерно при обговоренні будівництва спортивного майданчика та канатної дороги; разом з тим, вартувало б щоб подібні дискусії не припинялися і стосувалися всіх наболілих питань в частині об’єктів міської історії;
3. При обговоренні призначення території вищезгаданого кварталу доцільно звернути увагу на архітектурні домінанти і зрозуміти навколо чого (або що в призмі) здійснюється благоустрій території. Чи це будівля колишнього костелу (тепер районний народний дім), чи це буде незабудований громадський простір з якого візуально мешканці і туристи зможуть споглядати і церкву Різдва Христового і костел Якова Стрепи, а над цим всім домінуватиме Галицький замок?
Не вартує забувати і про те, що поруч костелу знаходяться і інші цікаві об’єкти, які при належному догляді стануть окрасою вулиці Ярослава Осмомисла – це будівля колишнього латинського пробощства збудована в другій половині ХІХ ст. та будівля захоронки черниць (добудована в період УРСР і перетворена в районну лікарню).
Не можна робити тільки прив’язку до сучасного торгового центру «Княжий Галич» чи до якихось забутих фундаментів радянського періоду – цей квартал має бути органічно інтегрований, як частина центру.
4. Поспіх в справі благоустрою цього кварталу не потрібний. Маємо поруч ряд ще більше занедбаних об’єктів (фундаменти за будівлею міської ради, комплекс споруд колишньої районної лікарні) або законсервованих (на зразок площі – колишнього подвір’я Гузарів, дві ділянки якого призначені для будівництва катехитичного центру (його вигляд теж мав би бути предметом обговорення). Цьому кварталу вже немає жодних нагальних загроз.
Для початку необхідно зробити цю територію безпечною (вирізати дерева та чагарники), а далі – обговорювати призначення. Як мінімум, до затвердження генерального плану ця територія має зберегти статус кво, має бути прийнято рішення про мораторій на будівництво в цій зоні.
5. Незважаючи на занедбаність цієї території, вона є цікавою для досліджень. Без сумніву, хоча впродовж століть відбувалося втручання колишніх господарів ділянок в ландшафт, це є територія міста періоду Магдебурзького права, тут була житлова забудова XVIII – ХХ ст., тут знаходилася перша міська пошта – тому дослідження культурного шару може принести багато цікавинок. Це могло б бути поле для археологічних досліджень.
6. На цій території в задовільному стані зберігся зразок міщанської забудови поч. ХХ ст. – житловий будинок і стодола (зі сторони вулиці Івана Франка). Не вартувало б їх одразу зносити, можливо вони б знайшли свою роль в майбутньому – чи як частина якогось музею, чи стилізованої кав’ярні, чи ще чогось. На відміну, від нас сучасників, ці будівлі бачили римо-католицький костел, Гузарів, Габсбургів, війни і збереглися досі… В Італії чи Франції окремі приватні житлові будівлі безпроблемно виконують своє призначення вже пів тисячі років. Подібні збережені об’єкти є свідченням минулого і є доброю атракцією для гостей.
7. Однією з цікавинок Галича є Замкова гора. Про неї можна говорити не тільки в аспекті історичному, а й природничому. Під час Першої світової війни, один з військовиків, зачарований зеленню гори, писав: «…над містом крутий пагорб, що обрисами нагадує афінський Акрополь…».
Ця зелена оаза в середині міста. Галич – є чудовим природним комплексом, який потопає в зелені і стоїть на берегах Дністра. Чому б це не продовжити в громадському просторі на місці занедбаного кварталу? Влаштувати тут зону декоративних насаджень за кращими зразками, з належним освітленням, зрештою інформаційно – туристичним наповненням. Це завжди буде краще, ніж спорудити тут кількохповерхову споруду зі скла і бетону…
На даний час не проблема оголосити архітектурний конкурс щодо забудови цієї території. Фахівці зроблять чудові проекти, тільки чи будуть вони відповідати духу міста, його образу – за який ми його любимо і почуваємося в ньому комфортно…
Саме зараз від багатьох з нас дійсно залежить, як має виглядати місто, його центр – бодай до кінця цього століття; щоб наші наступники не нарікали на нас, сучасних. Зрозуміло, що багато осіб при владі хотіли б належним чином увійти в історію міського будівництва, але можливо саме в даному випадку вартує не поспішати і діяти на позиціях інституту «старовини» литовсько – руських князів, які полягали в гаслі «Старини не рухаємо, а новин не вводимо»?

 

Андрій Чемеринський
Почесний краєзнавець України

 

Автор щиро дякує уродженцю м. Галича, а тепер жителю с. Чукалівка п. Оресту Пушику за інформацію щодо даної проблематики.


Переглядів: 167 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024