На території  Київської Русі знайдено сотні скарбів, до яких входили золоті і срібні прикраси, старовинні гроші, реліквії з дорогоцінними каменями. Але не було жодного випадку, щоби у них виявились предмети особистого благочестя – хрестики. Самостійні зображення хреста у власній автономній формі вперше з’явилися у християнському мистецтві в V ст. «Для християн хрест – символ спасіння, звершеного Богом, - підкреслює сучасний філософ, професор Іван Остащук, - символ перемоги, яку отримав Ісус Христос над гріхом і смертю, сподівання на вічне життя». Завдяки українській релігійній традиції глибший вимір символіки хреста набуває особливого значення у звершенні Таїнства хрещення, адже кожен неофіт отримує тоді натільний хрестик, і він стає охоронцем на все життя: «Ти, Хресте прецінний, наш захисте! Ти, дерево Богом благословенне, саде небесний! З твого плоду вкусивши, ми доступились нетління первісного раю, прийнявши упевнено його велику милість», - так оспівується слава хресту на Великій Вечірні Хрестопоклінної Неділі Великого Посту.Наші далекі предки за прикладом дерев’яних хрестиків, виготовлених з кедру чи кипарису, які привозили до Галича з Візантії, Сирії і Палестини, вирізували зі стінок розбитого гончарного посуду, твердих порід каменю маленькі хрестики для своїх охрещених немовлят. Дуже часто міщани замовляли бронзові, мідні, олов’янисто-свинцеві, алюмінієві хрестики у галицьких ремісників-умільців. Кожен з майстрів намагався надати своєму виробу високохудожніх форм, прикрашав християнські обереги різнокольоровими емалями, напівкоштовним камінням або ж інкрустацією. Найбільше уваги вчені приділяють більшим хрестам, так званим «енколпіонам», що з грецького буквально означає «тримаю на грудях». Кожен з таких сакральних виробів складався з двох частин - спідньої і верхньої, що виготовлялися з дрібних металічних пластин (мідь, бронза, рідше - срібло або золото). Вони є не тільки цінними предметами християнського культу, але й визначними пам’ятками декоративно-прикладного мистецтва. Складані релікварії зберігали в своїй порожнистій середині частинки Святих Дарів, Чесного Хреста, мощі великомучеників Христової Церкви. Крім всього сказаного, енколпіони є прекрасними історичними джерелами щодо вивчення давньоруської іконографії. Вони можуть через образи, зображені на титульній і зворотній стулках, розповісти про ікони, яких вже немає, але в давнину їх композиції були запозичені ювелірами-ливарниками. Як правило, на лицевій стороні зображали Розп’яття Ісуса Христа, одітого у довгий хітон з горизонтально розпростертими руками. Обабіч Спасителя в медальйонах зображували апостолів, святих, архангелів: Миколая, Козьму, Дем’яна, Бориса і Гліба. Старі українські майстри збагатили енколпіони розвиненим іконографічним декором у вигляді Розп’яття з пристоячими Богоматір’ю та Йоаном Богословом. Головною сюжетно-композиційною рисою зображення на зворотній стулці є Богородиця у різних іконографічних варіантах. Ще багато образів Божої Матері оповито таємницею, але завдяки пошуку археологів цікаві і неповторні історії повернуті християнському світу. Академік Борис Рибаков, який всі роки Другої світової війни присвятив написанню монументальної книги «Ремесло Древньої Русі», звернув увагу на один тип енколпіонів, який він назвав «енколпіони з дзеркальним написом». Можна тільки уявити собі, якою майстерністю мусіли володіти митці-каменерізи, виготовляючи невеличке зображення Богоматері зі складеними руками на грудях. Невідомий нам майстер чомусь допустився помилки і на ливарній формочці вирізав зрозумілий напис «Пресвятая Богородиця, помагай». Тому на литві і з’явилося дзеркальне зображення кириличних букв.Коли археолог Б. Рибаков зібрав інформацію про міста, де були знайдені такого типу хрести-складні, то зрозумів, що їх виготовляли якраз напередодні Батиєвого нашестя на Русь у 1237-1240 рр. Там, де ступила хижа нога татаро-монгол у 1236 році (Стара Рязань, міста Північно-Східної Русі), аналогічних сакральних пам’яток не траплялось. Слід також сказати, що тривалий час вважалося, що хрести-енколпіони привозились на Русь із Візантії. Якраз на період написання книги Б. Рибакова сталося унікальне археологічне відкриття: професор Михайло Каргер розкопав у Києві біля Золотоверхого Михайлівського собору напівземлянку-майстерню, де, як показали знахідки ливарних формочок і готових виробів, виготовлялися мощевики з «дзеркальним написом».У княжому Галичі вперше відкрив цього типу енколпіон археолог Ярослав Пастернак під час досліджень Золотого Току у 1938-1941 рр. У світлі наших сучасних знань релікварій з написом «Пресвятая Богородица, помагай» був найбільше поширений в ХІІІ ст. серед мешканців столиці Галицько-Волинської держави. На сьогодні археологічна наука знає понад 20 екземплярів сакрального виробу. Чим же полюбився галичанам саме цей різновид з-поміж релігійних оберегів? Виявляється, що в центрі бронзового виробу поміщено зображення Богоматері – точна копія патронального образу Святої Марії з центральної апсиди Десятинної церкви в Києві. Вибір цієї величної ікони був зроблений київською церковною владою не випадково, адже Руська Церква проводила підготовку до канонізації святого Володимира Великого. У такий спосіб віруючі княжої Русі прилучилися до великого акту – утвердження на нашій Батьківщині християнства і одного з його епізодів – спостереження князем Богородичної церкви в центрі Київської Русі.Задля масового поширення популярного на Русі хреста-релікварія галицькі ювеліри налагодили його виробництво у майстерні, залишки якої відкрила археологічна експедиція під керівництвом вченого Вітольда Ауліха у 1981 р. На жаль, тоді дослідники не звернули уваги на 16 фрагментів, що вцілили від трьох різних енколпіонів ХІІ – ХІІІ ст. У спеціальних лабораторіях науковці змогли відчистити окиси з бронзової поверхні і встановити іконографію на уламках. В одному випадку пощастило майже повністю скласти дві стулки, в яких дослідники впізнали виріб, що вийшов у 1237-1240 рр. з київської майстерні. У Галичі ж він служив для відтискання матриць на глиняному тісті, які ставали ливарними формами для виготовлення нової серії енколпіонів. Без особливих проблем науковцям вдалося ідентифікувати інший хрест. Він належить до найбільш поширених у Давній Русі. Якщо на попередньому хресті було по чотири медальйони із зображеннями святих, то в цьому випадку їх є три. За композицією Розп’яття мистецтвознавці розрізняють два варіанти, а от зображення Богородиці Одигітрії залишалося незмінним. Археологу Ярославу Пастернаку поталанило знайти стулку із Богоматір’ю Одигітрією на Золотому Тоці. Ще один такий хрест експонується в Крилоському краєзнавчому музеї. Він зберігається у Львівському історичному музеї, а знайшли реліквію в селі Чернятині Городенківського району.Галицькі ремісники-ливарники виготовляли виріб з особливо шанованим образом на Русі – Куп’ятицькою Богородицею. У 1182 р. в селі Куп’ятичі (нині населений пункт у Брестській області, республіка Білорусь) сталася надзвичайна подія: місцева дівчина побачила в лісі на дереві полум’я, яке виходило із литого мідного хреста. Енколпіон був цілим, з оглавленням, з рельєфними зображеннями на лицьовому боці – Розп’яття, а на зворотному – Богоматері Одигітрії з погрудними іконками святих у трьох медальйонах.Почесний хрест з чудотворним образом Богородиці Одигітрії спочатку зберігався в церкві, спеціально побудованій для священної ікони. Після пожежі 1240 р., що сталося в ході просування татаро-монгольської навали, реліквія була втрачена. Її виявили на згарищах храму у XV ст., і вона зберігалася у відбудованій наступниці до 1655 р. (за іншими джерелами – до 1722 р.), після чого чудотворну святиню перенесли до Києва в Софіївський собор. Образ Богоматері, відображений на стулці енколпіону, що прославився багатьма чудесами, отримав багате обрамлення. Повішений на позолоченій квадратній дошці, він зберігався в західній галереї Софіївського собору поблизу Андріївського узвозу. У роки безбожницького розгулу, напередодні війни, Куп’ятицька чудотворна реліквія безслідно зникла.А ще нам вдалося встановити, що на ще одному унікальному енколпіоні, відкритому Я. Пастернаком на Крилоській горі, знаходиться образ Влахернської Божої Матері. Кожному християнському серцю багато що каже назва місцевості в західній частині Константинополя – Влахерни. Тут у V ст. була побудована церква на честь Пречистої Богородиці. У Влахернах спорудили ще один Богородичний храм, де знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Марії. Його й перенесли галицькі умільці на свій виріб,  розмістивши образ Влахернської Богородиці біля символічних знаків євангелістів Матея, Марка, Луки і Йоана. Отже, стає зрозумілим, чому в жодному з давньоруських скарбів не було хрестів. Для кожного з галичан енколпіон із зображенням Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері був найдорожчим скарбом, бо він провадив людину до спасіння у житті вічному.

Мар’яна КОВАЛЬ, провідний редактор

інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич»