Середа, 29.05.2024, 23:38:13

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Липень » 22 » Опришки. П’ять фактів про гуцульський рекет
19:03:28
Опришки. П’ять фактів про гуцульський рекет

Народний повстанський рух опришків був скерований проти кріпосного права і свавілля великих землевласників – так йшлося в офіційній радянській історії.

WAS копає глибше і подає власну версію подій. То якими насправді були опришки?

«Русини на всяке лукавство готові лиходії», – писали в 1569 році австрійські інспектори. Вони ледве втекли від опришків, які промишляли грабунком на дорозі зі Станіславова [сучасний Івано-Франківськ].

Землі Галичини і Закарпаття були головним болем для будь-якої влади – Угорщини, Литви, Польщі, Трансільванії або Австрії. Відібравши територію у сусідів, нові правителі встановлювали нові порядки і повинності, утискаючи місцеве населення. В 15-16 століттях на заході України поширюється кріпацтво. В краю запанувала глибока багатовікова криза.

«Австрія застала [у 18 столітті] Галичину в руїні, без шкіл… доріг… великих міст… промислу, торгівлі, з бідним і повністю поневоленим польською шляхтою сільським населенням…», – писав історик Василь Верига.

Бідність і кримінал йшли пліч-о-пліч. Тиск феодалів викликав серію заколотів, найпотужнішим з яких було повстання Мухи і Борулі 1490-1492 років. Селяни палили садиби, вбивали господарів. Події завершилися погромом, влаштованим шляхтою і найманцями. Ватажків бунту стратили, селян розігнали.

Однак уже в 1498 році перші загони опришків почали грабувати бояр і багатих орендарів землі в Прикарпатті. Але що вони віддавали бідним? Достовірних свідчень мало. Зате є величезна кількість легенд, поем, романів і, як наслідок, перекручених фактів.

 

Міф №1 Назва

Чому «опришки»? Назва співзвучна зі словами «опріч» (в стороні), «оприск» (скеля), «оприскливий» (нестриманий). Є менш поетична, зате більш ймовірна версія.

Таміла Висіцька в книзі «Опришки: легенди і дійсність» пише, що до 19 століття документація в цьому регіоні велася латинською мовою. В документах Речі Посполитої часто траплялося слово «oppressor» – порушник, гнобитель. Можливо, цей канцеляризм потрапив в народну мову і закріпився в ній.

Виходець із заможної сім’ї Григір Пинтя народився в 1670 році. У 1698-му оголошений поза законом. За голову Пинті призначили нагороду в 500 талерів [≈12,5 кг срібла]. Загинув в 1703-му, взявши участь в угорському повстанні проти влади Габсбургів.

 

Міф №2 Національний склад

Побутує думка, що опришками були винятково представники українських етнічних груп – бойків, лемків, гуцулів. Насправді приєднатися до них міг будь-який авантюрист.

Відомий опришок Григір Пинтя [Пинтя Хоробрий] був за походженням румуном. До початку бандитської кар’єри він служив в австрійському гарнізоні.

В одному з архівів земського суду Австрії знайдено оголошення 1837 року про розшук карпатських бандитів Мойши Янкеля Райзнера, Сруля Мендель Шора, Герша Мендона і Берля Леві. Дата збігається з черговою хвилею активності опришків. В деяких легендах йдеться про співпрацю опришків з циганами, але конкретних свідчень цього не знайдено.
 

Міф №3 Мотивація

Опришки ніколи не страждали від дефіциту кадрів, але приплив нових людей стимулювала не одна лише жага народу до справедливості. Опришництво було найпростішим способом втекти від феодального гніту і непогано заробити. «Віджате» у поляків, євреїв та австрійців майно ділилося між членами банд.

В 70-х роках 18 століття чоловіче населення Гуцульщини масово йшло в опришки в тому числі для того, щоб ухилитися від загальної військової повинності. Австрійський журналіст Мартін Поллак в книзі «До Галичини» писав, що наближення драгунів до села змушувало гуцулів бігти в гори і непролазні карпатські хащі. Не впіймали – пощастило, можна спокійно повертатися додому, щойно рекрутери підуть.

Якщо гуцула все ж забирали в армію, він дезертирував за першої нагоди. Повертатися додому не можна було. Захистом і сім’єю ставала банда.

 

Міф №4 Справедливість і милосердя

В романах і поемах опришки грабували лише багатих, а вбивали за необхідності, не чіпаючи жінок і дітей. Якби ж то…

Влітку 1704 року на Косів напали опришки Григора Пинті. В день нападу орендар Гдаль Мошкович галасливо справляв в місті одруження сина Лейби. Опришки влаштували тут справжнє «Червоне весілля»: нареченому відрубали руку і голову, дружині і синові одного з гостей відтяли голову, кількох дітей з родин багатих орендарів зарубали.

В Центральному історичному архіві Львова зберігається протокол зі списком награбованого: «В будинку Гдаля взято перлин… шнурів дванадцять, за які отримані золотих тисячі двісті… коралів шнурів два, на яких було дукатів чотири, в кожному дукаті по два червоних золотих, вартістю золотих тридцять п’ять; корони одна золота, інша срібна, отримано за них золотих дев’яносто; піховки срібні дві вартістю золотих тридцять чотири… Синові гдалевому Лейбі взято з шухляди ложок срібних вартістю золотих тридцять два, кубків срібних два вартістю золотих п’ятдесять п’ять, два шнура коралів з перлами, між якими була золота штучка, обцяцькована рубінами, вартістю золотих двісті двадцять; жупан з камки [іранська шовкова тканина з кольоровими візерунками] вартістю золотих вісімнадцять».

 

Міф №5 Олекса Довбуш

Про найвідомішу особистість руху опришків існує зовсім мало достовірних фактів. Він народився у Печеніжині, мав брата Івана та дружину, в першій половині 18 століття займався розбоєм. В хроніках постраждалих сіл Карпат, Буковини і Поділля детально перелічені його жертви: пограбовані торговці, вбиті польські поміщики, зґвалтовані боярські дочки.

Під час походу на Борщів [зараз – Тернопільська область] Олекса Довбуш напав на садибу польського магната Костянтина Злотницького, відомого садистським ставленням до селян. Довбуш довго катував пана, перед тим як вбити. У слідчих матеріалах офіційно зафіксована фраза Довбуша: «…Не за грошима твоїми я прийшов-сми суди, а по твою душу – щоби ти людей бірше не мучив. І не проси, і не витрачай слів даремно – все одно помреш в лютих муках». Після смерті магната опришки нічого не взяли з його дому.

Довбуша вбив в 1745 році космацький гуцул Степан Дзвінчук. Олекса частенько заходив до дружини Дзвінчука. Коли зганьблений чоловік дізнався про це, сам відлив срібну кулю і освятив її у 12 священиків на 12 службах. Але це вже легенда.

Останнім месником карпатських лісів став Нікола Шугай. Після втечі з фронту Першої світової простий хлопець з села Колочава був легендою повоєнних Карпат. Загинув Нікола разом з братом Юрієм в 1921 році від рук своїх побратимів, яких підкупили чеські жандарми.

Марія Чаркіна спеціально для WAS


Переглядів: 329 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024