Було вже далеко після полудня, коли з криївки в лісі поблизу села Глибокого на Богородчанщині вийшло троє повстанців. Вони — ройовий, провідник кущової ОУН, уродженець с. Глибокого Іван Черевко, або ж вістун «Сорока», разом з побратимами «Сергієм», уродженцем с. Грабівки на Калущині, та «Стрілою» із с. Горохолини на Богородчанщині — вирушили до с. Глибокого на зустріч зі станичним. Дорогою вирішили заглянути до с. Лесівки. На околиці лісу, в урочищі «Під козацьким», сестри Марія та Юстина Каратніцькі жали овес на власній ниві. Ласкаве сонце, віддаючи своє тепло, заходило за ліс. До речі, вівсяні жнива на Богородчанщині 1949 року видали дорідний урожай. 
Роззирнувшись навкруги та переконавшись, що небезпеки немає, повстанці вийшли з-за крайніх дерев і наблизилися до дівчат. «Бог у поміч!», — побажали жницям, а ті подякували. «Чи немає «совітів» у селі?» — поцікавилися. Сестри ж відповіли, що не знають, бо після полудня працюють у полі. Перекинувшись із ними ще кількома словами, вояки пішли далі.
Вже смеркало, коли неподалік Глибокого зустріли місцевого жителя, в котрого попрохали закурити. Викуривши по «самокрутці» й розпитавши в нього, чи є в селі «москалі», пішли далі. Спершу завернули до помешкання секретаря сільської ради Дмитра Тимківа, крайньої хати в селі. Легенько постукали у вікно. З оселі вийшов господар та привітався з вояками. Він розповів їм про ситуацію в селі та сказав, що до нього саме завітав  голова сільської ради Дмитро Проців. Провідник «Сорока» запросив голову, щоб вийшов до них. і той розповів повстанцям, що в селі перебуває загін «червонопогонників», які ще вдень прибули з райцентру. Він їх попередив, щоб не ходили в село й не наштовхнулися ненароком на них. Та партизани відповіли, що вони господарі на своїй землі і їм нічого боятися. 
Відтак попрощалися з раздою та його гостем і попрямували у долішній кінець села. А коли проминули перші обійстя присілка «Новосівки», наблизилися до помешкання «станичного». Обійшовши будинок довкола, переконалися, що загрози немає, тоді злегка постукали у вікно. З будинку вийшов господар,  привітався з партизанами і запросив їх до оселі. Газдиня заметушилась біля печі. Подала вечерю на стіл й одразу полізла драбиною на горище набрати хлопцям тютюну, сухе листя якого господар там зберігав. 
Але за цим заняттям жінка почула якийсь рух під вікнамиѕ Швидко вбігла в хату і вигукнула: «Хлопці, на подвір’ї вороги!». Повстанці залишили вечеряти, вхопили зброю й подалися з хати через задні двері. Першим вибіг «Сергій», за ним «Стріла», а останнім — «Сорока». «Сергій» уже рівнявся із сусіднім будинком, як його зачепила одна із куль, випущених «червонопогонниками». «Стріла» зайняв позицію між стайнею та гноївкою й відкрив прицільний вогонь з «кріса» по ворогах. А груди «Сороки» на перелазі прошила ворожа автоматна черга. 
13 куль вп’ялися у тіло 29-річного повстанця. Стікаючи кров’ю, він бачив, як з-за будинку до нього наближались «совіцькі» карателі. Та вирішив для себе, що живим в їхні руки не потрапить. З останніх сил витяг пістолет і крикнув «Слава Україні!». і відлунням цього пострілу прокотилося понад нічним селом «Героям слава!». Так загинув  2 вересня 1949 року вояк УПА Іван Черевко.
Тіло провідника возили навколишніми селами для упізнання, поки не завезли в Богородчани до приміщення НКВС. і до сьогодні ніхто не знає, де покояться останки партизана.
І. Черевко ще у 30-х роках минулого століття брав активну участь у різних фестонах як член «Лугу», молодіжної ОУН. З 1942 року перебував у загоні самооборони, а в  1943-му пройшов підготовку в підстаршинській школі «Олені». із 1944-го по 1946 рр. служив ройовим у сотні «Гамалії». Провідником кущової ОУН був з 1946-го. Під командуванням курінних «Грегота», «Різуна» брав участь у походах до Словакії, Закерзоння. Учасник боїв з німцями в «Бескидах» біля Сколе Львівської області, у Богородчанах, Лисці, Глибокому, між Лесівкою та Саджавою, в лісі за Гринівкою та інших. Був декілька разів поранений, одного разу — важко. Про повстанця Івана Черевка та його героїчну загибель побратими склали пісню, увічнивши в ній пам’ять про нього. Вона починається такою строфою:
Із четверга на п’ятницю
Заходило сонце,
Йшов «Сорока» на Глибоке —
Треба було конче...

Іван ЖИРИК