Понеділок, 27.05.2024, 14:12:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Жовтень » 9 » Палац Ромашканів відкриває свої таємниці
18:21:58
Палац Ромашканів відкриває свої таємниці

Давній особняк у міському парку постійно привертає увагу  мешканців міста і його гостей. Якщо запитати у пересічного городянина, що то за будинок, відповідь буде: «Це палац  Ромашкана». Та і чого сумніватися?   Адже на фасаді віднедавна золотом сяє напис «FRANCISZEK ROMASZKAN». Це справді палац Ромашканів, але це лише частина правди. Тому що ще до того, як в місті появилися Ромашкани, тут осіли Дошоти, які згодом поріднилися. У писаннях і розповідях про цей палац є багато вигадок і помилкових тверджень, які намагатимемось виправити у цій статті.  Досить сказати, що досі будівництво особняка приписується не тій людині.
Обставини прибуття родини Дошотів до нашого міста дослідив краєзнавець Іван Бондарев. У останні роки ХVІІІ ст. до Австрії, в Галичину прибув, утікаючи від Французької революції, барон Йозеф Дошот (1775 – бл. 1845). Він здобув тут від цісаря Франца І дещо нижчий від баронського титул рицаря, придбав поміщицькі землі в приміському селі Крихівцях, а також в Опришівцях. У цьому можна переконатися, розглядаючи мапу Станиславова і околиць, датовану 1805 роком.
В подальших пошуках нам стануть у пригоді матеріали переписів населення Станиславова 1822, 1857, 1870, 1880, 1890, 1900, 1910 років, які зберігаються в обласному архіві.  Рицар Й. Дошот збудував у місті  двоповерховий будинок простих архітектурних форм на початку вул. Липової. Звична нам орієнтаційна система нумерації  була ще не відома, діяла так звана конскрипційна (переписна). Згідно з нею цей будинок мав  адресу: №182 в другому (Лисецькому) передмісті (скорочено писали ІІ. 182).  Його нинішня адреса – вул. Шевченка, 13. Вперше у відомих нам документах він нанесений на мапі міста 1848 року як кам’яний, в нинішніх розмірах. Але, найімовірніше, він зведений значно раніше, у 1820-х рр., і тут було родинне гніздо Дошотів у Станиславові.
Засновник роду мав сина Морітца (в польських документах – Мауриція, 1804 – бл. 1865) та дочку Альбіну (1806 – 1865). Морітц став учасником повстання 1848 року в Станиславові, записався до загону польської національної гвардії як рядовий гвардієць, там він згадується як власник кам’яниці на вул. Липовій. Він одружився з  Теофілою з дому Станкевич.
Після смерті Морітца будинком до 1890-х рр. спочатку володів його син Теофіл, а потім вдова Морітца, Теофіла. Надалі змінилось кілька господарів. На час встановлення у місті комуністичної влади він був у власності спілки взаємодопомоги «Самопоміч». Нині перший поверх займають торгові підприємства і підприємства сервісу, кафе «Віола». Другий поверх житловий.
Той же Й. Дошот  згідно з виявленим автором цих рядків записом в книзі забудовників Станиславова 1825-47 рр. в Центральному державному історичному архіві України у Львові (ф. 20, оп. 6, спр. 184, арк. 215-216) збудував протягом 1842-43 років будинок у парку, який ми нині називаємо палацом, з адресою ІІ.151. Були зведені також господарські будинки з номерами 152 і 153. Тоді парку у вигляді, яким ми його знаємо, ще не було, він буде заснований через півстоліття. Але у володіннях Дошота ще були залишки діброви, колишнє місце полювання Потоцьких, про яке згадує німецький мандрівник Ульріх Вердум 1672 року. Діброва називалася Звіринецькою, і новий палац, який тут постав, у просторіччі називали «будинком у звіринці».
Тепер, нарешті, ми підходимо до фамілії Ромашканів. Цей рід нобілітованих польських шляхтичів вірменського походження, вихідців із Молдавії був розгалужений в Галичині. Вони були землевласниками в Кутах, Городенці, Тишківцях, Семаківцях, Крихівцях під Станиславовом. Ім’я Антона Ромашкана (1796 – 1863) подибуємо вперше в офіційному довіднику «Шематизмі Галіції і Лодомерії» 1822 року, де той згадується як протоколіст магістрату, що проживає за адресою Тисменицьке передмістя, 185 (ІІІ.185), на цьому місці пізніший будинок вул. Незалежності, 33. У 1830-60-х рр. він володіє малим будинком ІІ. 214 (тепер тут пізніший будинок вул. Шевченка, 64). І ось, увага: Альбіна Дошот вийшла заміж за Антона Ромашкана.
Старий Йозеф Дошот проживав у палаці в «звіринці». Сім’ї молодих Дошотів і Ромашканів  проживали в будинку на вул. Липовій (Шевченка) зі слугами, займаючи його повністю по одному поверху кожна.
Після смерті батька Альбіна одержала як спадок від батька особняк в парку, і подружня пара Ромашканів переселилася туди. Хоч і не відразу. У 1857 році власником палацу в парку вже називається А. Ромашкан, але проживають вони з Альбіною ще за старою адресою. Але від цього часу починається історія, власне, палацу Ромашканів.
Справою честі аристократичних родин тоді вважалось створення різних доброчинних фондів або участь у них.  Не залишилась осторонь від цієї справи Альбіна Ромашкан. 1856 року міське Товариство імені архікнягині Софії-Фридерики Австрійської створило дівочий притулок «для навчання сиріт на працьовитих і моральних слуг», в якому Адьбіна була довголітньою керівничкою. В закладі було пересічно два десятки утриманок. Для розміщення притулку був придбаний будинок у якоїсь п. Панґовської. У своєму заповіті Ромашканова записала на притулок ренту 200 ринських на маєтку Тишківці.
Знавець і пропагатор фольклору Степан Пушик записав біля палацу від перехожої жінки легенду, яку видрукував  у своїй книжці «Славетний предок Кобзаря» під назвою «Дошот». Там йдеться про те, що єдина дочка Дошота, порушивши сувору заборону батька, зайшла в потайну кімнату зі зброєю в підвалі, двері намертво зачинилися і замурували дівчину. Тіло нібито знайшли через багато днів.  Бачимо, що легенда була лиш легендою, реальність була милостивішою до дочки Дошота, і вона померла своєю смертю в похилому віці.
Але ось біда – у Антона і Альбіни не було дітей. І після їхньої смерті у володіння палацом вступає Миколай Ромашкан (1811 – 1882), ступінь спорідненості якого з попередніми власниками ще не встановлена. Можливо, він був племінником Антона. Для ознайомлення з історією Ромашканів – Миколая, а потім Францішка – дуже цінною є стаття музикознавця Галини Максим’юк в «Галицькому кореспонденті» за 5 травня 2012 р., написана з використанням генеалогічної інформації австрійського дворянського роду Плохлів, спорідненого з Ромашканами.
Миколай здобув освіту у Віденській військовій академії так званому Терезіанумі. Отримав посаду окружного комісара в Львівському намісництві. Однак через деякий час він вийшов у відставку зі служби, щоб присвятити себе управлінню маєтками на Станиславівщині, зокрема в Городенці та Крихівцях. Його дружиною від 1837 року була Тереза Плохль (1817—1895) зі згаданого роду.
У 1857 році за політично лояльне ставлення під час заворушень у Польщі в 1846 і 1848 він був  винагороджений імператором Австрії. Йому був наданий титул барона (перший барон з нашого міста!) у 1861 році і членство у верхній палаті австрійського парламенту. А ось в громадському житті Станиславова він нічим не виділявся. Помер барон Миколай, проживши 71 рік. Тереза пережила чоловіка на 13 років. Обоє поховані в Станиславові.
Спадкоємцем Миколая став його син, барон Францішек (1851 – 1935), народжений у місті Ґрац в австрійській Штирії. Він володів палацом найдовше, і про нього знаємо найбільше. Розвиток і активізація музичного життя міста пов’зані з ім’ям Ф. Ромашкана. Він, двадцятилітній, був засновником першого в місті польського Музичного товариства шанувальників музики ім. С.Монюшка. Великою заслугою Товариства є зведення театрального будинку 1891 року на кошти, зібрані станиславівською громадою.
Францішка шанували й українські музиканти. Відомий адвокат Теофіл Окуневський у спогадах свідчить: «Ромашкан, хоч уважався ще за поміщика, був дуже скромним чоловіком, займався лише музикою, грав на фортепіяні і коло нього гуртувалося музичне товариство, до якого мали доступ, а властиво й держали його наші українці…». Відомо, що він брав участь у Шевченківському святі 1890 року, на якому виконав фортепіанну п’єсу.
Як композитор він написав кілька вокальних та фортепіанних творів. Деякі з них були опубліковані у Відні. Йому пощастило особисто познайомитися в Карлсбаді з великим норвезьким композитором Едвардом Ґріґом, перед творчістю якого він схилявся, показати свої твори, листуватися з ним.
На все життя Ф. Ромашкан залишився неодруженим і, відповідно, не мав дітей. Є глухі згадки, що сталося це через те, що родина заборонила йому одружитися з його першою щирою любов’ю. Ось, наприклад, у 1900 році в палаці проживав він сам, його лакей Броніслав Рихліцький, кухарка Гафія Зубаль та сторож Іван Рошкевич.
Останньою власницею палацу в парку перед Другою світовою війною була графиня Єва Лясоцька (1908 – 1992) – внучата племінниця Францішка Ромашкана, внучка його брата Якуба. На неї випали жорстокі випробування. Як учасницю Руху опору нацисти ув’язнили її в тарнувській тюрмі, а потім в жіночому концтаборі Равенсбрюк. Лише важка хвороба і заступництво впливових осіб дало їй змогу вирватися на волю до закінчення війни. Графиня поселилася в Кракові, жила в однокімнатній квартирі. Останнім місцем роботи було одне з видавництв, де вона завідувала відділом зайнятості і надходжень. Була постійно під наглядом польської комуністичної влади.
Станиславівський палац ще у Першій світовій війні був сильно пошкоджений, потім відновлений. Під час Другої світової війни, за словами Є. Лясоцької, теж горів, з непоправною втратою фамільних документів та сімейних фотографій.
У 1948 році парк Ромашкана і міський парк радянські господарі міста об’єднали під назвою міський парк культури  відпочинку ім. Т. Шевченка. В колишньому палаці розмістилася дирекція парку. 1949 року проведена масштабна реконструкція, яка торкнулася і будинку. У 22 кімнатах розмістилися бібліотеки для дорослих і дітей, читальний зал, ресторан, більярдна. Згодом більшість закладів закрилась, але більярдна довго тішила своїх прихильників і додавала турбот міліції.
Ось уже багато років один з найдавніших будинків міста перебуває у приватній власності. Понад 15 років проводилася реставрація, адже деякі частини будинку були зовсім зруйновані і через підтоплення грунтовими водами продовжували руйнуватись. Будинок був споруджений у стилі класицизму, тому власники запевняють, що реставрація здійснювалась відповідно до вимог відповідного стилю. Відтворювався фасад та автентичні інтер'єри кімнат. Тепер будинок є рестораном в історичній будівлі, яка цікавить багатьох відвідувачів.
Будинок у плані має П-подібний вигляд, він одноповерховий з мезоніном, у стилі пізнього класицизму. Головний фасад – з іонічним портиком, бічний західний – з аркадною галереєю і чималою люкарною на даху. Відомо, що класицизм сповідує  цілковиту симетрію. Тому досить дивовижним видається наявність бічної аркади, яка цю симетрію порушує. Можливо,  вона прибудована в пізніший час до основного об’єму. Тут мають своє слово сказати фахівці-архітектори.
Особняк в різні часи мав різні орієнтаційні номери на вул. Липовій: 1890 – №93, 1910 – №139, 1933 – №85. Але завжди на Липовій! Нині має чудернацьку адресу – вул. Чорновола, 126. Від вул. Чорновола він далеко і повернений до неї «спиною». Мало того, на вул. Чорновола є інший будинок з номером 126. Кому знадобилася така конспірація з баронським палацом?
Будинки Дошотів-Ромашканів належать до найдавніших у місті, мають більш ніж 170-літню історію і ще не розкрили всіх своїх таємниць.

 

Михайло Головатий, краєзнавець, заслужений працівник культури України


Переглядів: 672 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024