«Українська Греко-Католицька церква ніколи не відступить від свого завдання – поширювати усіма засобами і способами ідеї української єдности, співживучи в мирі й любові з усіма християнськими Церквами в Україні», – ці слова єпископа-ісповідника Станиславівського кир Софрона стали мотто нової фундаментальної 250-сторінкової книжки о. Володимира Гука «Підпільна Церква. Преосвященний владика Кир Софрон Дмитерко (1.06.1917-5.02.2008)». Окрім ґрунтовної історичної розвідки-дослідження біографії єпископа-ісповідника, якій могли б позаздрити відомі історики та відповідні інституції, ця книжка має ще й духовну цінність як живе свідчення священника про свого духовного батька і святителя, яке має для Церкви непроминальну вартість.
Перш ніж перейти до самої книжки, декілька слів хочемо сказати про автора. Володимир Гук відбувся як особистість ще до свячень. За плечима – Вища республіканська фізико-математична школа при Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка, Львівська політехніка. Мав добрі здобутки в царині математики, фізики та опору матеріалів. Згодом працював інженером-технологом, конструктором, програмістом на Прикарпатті. Автор багатьох рацпропозицій. Коли Володимир Гук прийшов на навчання до Івано-Франківського теологічного катехитично-духовного інституту на факультет «Богослів’я», відроджена УГКЦ, як і новостворена Коломийсько-Чернівецька єпархія, потребувала нових покликань і вишколеного священства. Майже 30-літня душпастирська праця о. Володимира принесла зримі добрі плоди. Він член Пресвітерської ради, багатолітній декан Корницький, парох коломийський, трацький, кривобрідський та грушівський, Голова молодіжної комісії, також очолює деканальну катехитичну комісію Коломийської єпархії УГКЦ. Втішається о. Володимир не менш важливими напрацюваннями у сферах літератури та церковної історії: він автор багатьох книг про священників, серед яких і книжка про першого єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ владику Павла Василика «Шлях до Господа», та поетичних збірок.
Як ми вже згадували, о. Володимир ґрунтовно дослідив життя владики кир Софрона починаючи від священничого родоводу єпископа-ісповідника, основних віх його життя: душпастирства в підпіллі, ланцюгового пікету в Москві за легалізацію УГКЦ у травні - листопаді 1989 р., утворення Івано-Франківської духовної семінарії (січень 1990 р.), протистояння між громадами різних конфесій, створення Підготовчої комісії зі збору матеріалів і свідчень про владику-мученика Григорія Хомишина, про відновлений часопис «Нову Зорю», до чину архієрейського похорону Вислуженого архієрея Івано-Франківської єпархії УГКЦ преосвященного владики кир Софрона Дмитерка, який 40 літ сповняв єпископський уряд, залишаючись добрим прикладом християнського життя для монахів-василіян, священства, вірних. Розділи книги об’ємно й об’єктивно описують різні періоди свящинничої і єпископської праці владики.
Заслуговує окремого доброго слова дбайливо виписаний хронологічний вимір біографії владики Дмитерка із відсиланнями-ретроспекціями до часів Берестейської унії, Львівського псевдособору, важливих буремних подій жорстокого ХХ століття та ролі УГКЦ в житті українського народу. В біографію органічно вплетені короткі портрети видатних священників тієї доби: отців ісповідників віри о. Антонія Павла та о. Ярослава Романа Сірецьких, о. Михаїла Косила та його учнів підпільної семінарії, о. Андрія-Романа Кияка та інших відомих отців часів підпілля Церкви. З не меншою любов’ю описано мужніх вірних, помешкання яких стали домашніми церквами, де відправлялись Літургії, зокрема в легендарному селі Дорі, в Нижньому, Середньому та Вижньому Березовах, в Космачі, Ковалівці, Ланчині та інших. Вражає величезний огром прізвищ та імен вірних, монахів, монахинь, священства, які зумів зібрати о. Володимир до своєї книги і передати їхні імена наступним поколінням. Автор використав спогади понад 50 учасників підпілля УГКЦ, важливі історичні довідки й матеріали, які часто відходять на маргінеси навіть у солідних наукових виданнях.
Безсумнівно, ця книжка о. Володимира Гука стала яскравою подією в житті Церкви. Вона займе гідне місце в бібліотеках шкіл та вишів, як і в помешканнях вірних. І, сподіваємося, надихатиме ще не одне молоде покоління творити добро заради свого ближнього й України.
Роман ІВАСІВ |
